– Ну, і що це за телячі ніжності? – зморщилася сестра чоловіка, побачивши як ми з чоловіком обіймаємось. – Я, може, теж хочу! – заявила вона, підійшла до нас, нахабно отпихнула мене і загарбала мого чоловіка в обійми.
– Буде у тебе свій чоловік, нехай він тебе і обіймає. А у мене для обіймів дружина є! – сказав чоловік, відчіплюючи від себе Люсю.
Вона, зло зиркнувши у мій бік, надула губки, розвернулася і вийшла з кімнати.
– Уявляєш, мамо, мені вже і брата рідного обійняти не можна! Зовсім вже! Де він її, фіфу таку, знайшов тільки? – почула я гучний Люсин голос із сусідньої кімнати.
Присягаюся – вона спеціально на всю квартиру кричала, на конфлікт наражалася.
– Довго ще ми тут пробудемо? – запитала я у чоловіка і важко зітхнула. – Додому хочеться.
– Не знаю, мама сказала щось важливе сказати хоче.
– Молодь! За стіл! – покликала нас Ольга Сергіївна.
«За стіл» було досить гучному заявою. На столі стояли тільки чашки з блюдцями і цукорниця. Ми з чоловіком сіли й приготувалися слухати його маму.
– Сину! – урочисто початку свекруха. – Ти сам бачиш, в яке скрутне становище потрапила наша сім’я! Нам з Люсею навіть нічого подати вам до чаю. Відтоді, як твій батько кинув нас напризволяще, все наше життя йде шкереберть! У нас немає грошей, наше сімейне гніздо скоро розсиплеться, як картковий будиночок, через відсутність чоловічих рук. Але ми з Люсею не зневірились і знайшли вихід. Ми продаємо будинок і переїжджаємо в квартиру!
– Я радий за вас, мамо. Давно пора. Тобі потрібна допомога? Покупця знайти треба? Або грамотного ріелтора? У мене знайомий є, знижку зробить.
– У нас з Люсею є покупець! Чесний, завжди каже правду – дасть справедливу ціну, порядна людина, яка оцінить нашу з дочкою жертву – адже ми віддаємо йому не будинок, а історію нашої родини! Ця людина – ти! – свекруха з пафосом тицьнула пальцем в мого чоловіка. – І цей будинок стане твоїм всього за два мільйона гривень!
– Мамо, я не дуже тебе зрозумів. Я не збираюся купувати будинок, тим більше – цей.
– Збираєшся, просто ще про це не знаєш. Я прекрасно знаю, що ви з дружиною збираєтеся купувати квартиру. Навіщо вам бетонна коробка? Будинок, в якому ти виріс – найкращий вибір! І недорого! Я з тебе зайвого не візьму. Я віддаю тобі будинок, а ти купуєш нам з Люсею квартиру, ми вже вибрали. Отже, синку, завтра поїдемо до нотаріуса і оформимо всі документи. Щоб тебе убезпечити, будинок залишиться на мені, а квартира, яку ти купиш нам, буде записана на твою сестру. Дивись, як добре виходить: і вовки ситі, і вівці цілі!
Приблизно подібної розмови я і очікувала. З того моменту, як ми з чоловіком зібралися розширювати житлоплощу, продали свою квартиру і почали підшукувати хороший варіант відразу за готівку, Ольга Сергіївна докладає максимум зусиль, щоб грошики у нас вициганити.
– Дякую, але нам Ваша пропозицію не цікава, – посміхнулася я.
– А хто тебе питав? Хто ти така? Дружина? Так сьогодні одна дружина, завтра – інша! А родове гніздо є родове гніздо! Бери, братику, не пошкодуєш! – влізла Люся. – Кльово буде, я завжди зможу сюди приїжджати, тільки кімнату мою, чур, не чіпати!
– Так-так, синку. Нам спочатку з вами пожити доведеться – нам борги роздати треба. Я ж кажу – як твій батько нас кинув, справи у нас не дуже. Напозичалися у всієї округи, як віддавати – придумати могла. А тут так все чудово виходить: ми квартиру здавати будемо, з боргами розберемося трохи. Ви в спальню на першому поверсі поки що. Ну що, по руках?
– Мамо, а я що, на віслюка схожий? – Коля встав з-за столу. – Ти мені пропонуєш купити вам квартиру на наші з дружиною гроші і нічого не отримати натомість? Фактично – подарувати вам квартиру і залишитися на вулиці? Ще й жити з вами під одним дахом? Ні, красно дякую.
Чоловік вийшов з-за столу, подав мені руку і допоміг встати. Проводжати нас ніхто не пішов. Ми сіли в машину і почали обговорювати пропозицію Ольги Сергіївни.
– Вона просто з глуздом здоровим посварилася, – зітхнув чоловік. – Треба швидше квартиру купувати, поки вона ще щось не вигадала.
– Це точно. – погодилася я. – Такими темпами, дивись, і до «Дайте мені на лікування, я на межі життя і потойбіччя» дійде, – розсміялася я.
Кілька днів свекруха нас не турбувала – зберігала мовчання, щоб ми могли перейнятися її щедрою пропозицією, потім повернутися до неї в будинок і благати її дозволити нам віддати їй всі наші гроші.
А вранці пролунав телефонний дзвінок:
– Синочку, я не хотіла тобі говорити. Але у мене знайшли болячку, потрібна термінова операція. Платна. Якщо безкоштовно – рік чекати. Ти ж не дозволиш своїй мамі покинути цю тлінну землю в такому юному віці і осиротити Люсю? – плакала Ольга Сергіївна.
Коля її навіть не дослухав, трубку кинув. А я навіть знаю, як називається свекрушин недуг: “Дайте грошей!”
Але у нас, на шастя, імунітет на маму чоловіка і Люсю, і їхні бредові ідеї.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
