fbpx

У нас з мамою є по квартирі! Я не витримала і знову зателефонувала мамі. Сказала, що коли не хоче переїжджати вона, тоді переїду я. Хоче вона чи не хоче, не має значення. Я в тій квартирі зареєстрована, а отже, маю повне право там перебувати. Тому що мені не байдужа доля моєї доньки. Хай що хоче, те тепер робить. Уже кілька тижнів живу в неї дочці на радість. Мені 48 років

Квартири матері та дітям це, звичайно, добре, але куди самій подітися? Особливо грошей я не назбирала за життя, а мені 48, бо дітей треба було піднімати. Ось вони виросли, нове життя у них починається. І якщо син вирушив на вільні хліби самостійно щастя шукати, то донька виявилася не такою сміливою, і моя допомога їй все ще потрібна.

Недавно Оксана вийшла заміж, вагітна, я скоро бабусею стану. І тут ситуація така: або вони орендуватимуть житло і якось викручуватися будуть, або пущу їх у свою, однокімнатну. Є в мене так званий план Б. Та чи можу я так зробити, чи нехай самі свою лямку тягнуть?

Мені 48 років, і ми з донькою разом живемо в однокімнатній квартирі. Як уже казала, син ще до вторгнення поїхав до іншої країни і намагається будувати життя там. З чоловіком я розлучилася, тому на двох місця цілком достатньо.

Моїй мамі 69, тато давно на небесах, і вона теж мешкає в однокімнатній квартирі. Але увагою не обділена, бо жінка досі статна і видна.

Заміж вона повторно не вийшла, хоч, напевно, могла б. А так у неї є залицяльник, чоловік її віку. Буває, що поживе в неї кілька днів, а потім знову їде. Він із іншого міста, каже, що прив’язаний до родини своєї дочки, не хоче їх залишати. І ось у такому стані вони й перебувають.

Отже, моя донька вийшла заміж, хлопець добрий, жвавий, теж у нього одна мама, живе в гуртожитку. Спілкуємось ми нечасто, вона трохи соромиться, а я підганяти її не хочу. Загалом, молоді мої чекають на дитину, а житлоплощі своєї і немає. Виходить, потрібно винаймати їм квартиру. І тут я подумала, що ж у нас з мамою є по квартирі!

Подзвонила їй і говорю, мовляв, перебирайся до мене, нехай у твоїй молоді поселяться. Їм буде простіше. А ми тут з тобою якось розберемося. Але, на мій подив, мама категорично відмовилася! Заявила, що звикла жити сама і нікуди перебиратися не буде.

Виходить, що кожна з нас залишиться у своїй квартирі, а молодим доведеться знімати!

Мене це навіть якось розізлило. Я не витримала і знову зателефонувала мамі. Сказала, що коли не хоче переїжджати вона, тоді переїду я. Хоче вона чи не хоче, не має значення. Я в тій квартирі прописана, а отже, маю повне право там перебувати. Бо мені не байдужа доля моєї доньки. Хай що хоче, те тепер робить.

Уже кілька тижнів живу в мами. Вона зі мною зовсім не розмовляє. Зіпсувалися у мами стосунки і з моєю донькою. Намагаюся пояснити їй, що онука ні в чому не винна, це тільки моє рішення. А Оксані треба надати можливість жити нормально, будувати сім’ю. Словом, атмосфера в оселі досить неприємна.

Дійшло до того, що ми сперечалися вкотре, і я заявила мамі, що якщо її ставлення не зміниться, тоді піду до юриста, щоб цю квартиру продавати. Але тоді нехай не розраховує ні на мене, ні на онучку. Це вона зараз ще ходить на роботу і залицяльника приймає. Але хто знає, що буде згодом? Чесно, не розумію її. Як можна так поводитися зі своїми дітьми? Ну та небо їй суддя, але мені просто дивно й сумно.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com.

You cannot copy content of this page