– У нашій однокімнатній квартирі тільки сестри чоловіка ще не вистачало!.. Я дуже обурена: чомусь мені не зрозуміло – коли у сестри чоловіка є всі можливості орендувати готель, навіщо вона вирішила зупинитися у нас?
Мені 37 років, ми з чоловіком Петром познайомилися ще в інституті – разом ми вчилися. Потім – цілком стандартна історія, як у багатьох інших людей: влаштувалися на роботу, почали жити разом, спочатку орендували квартиру, потім одружилися і взяли квартиру в іпотеку.
Квартиру купували однокімнатну – тоді ще заробляли мало, і довелося обмежити себе. Чоловік обіцяв, що потім в майбутньому ми зможемо цю квартиру продати і розширитися. Але поки що так і живемо в цій однушці – у нас народився син вісім років тому – зараз Андрій ходить в школу.
Сестра чоловіка Богдана, коли закінчила виш, знайти роботу відразу не змогла – лише через півроку влаштувалася за своєю спеціальністю в інше місто – її мати підключила свої знайомства, щоб працевлаштувати доньку. Робота у неї неважка – сидить в офісі, перекладає папірці, тільки іноді доводиться їздити у відрядження, але як сама Богдана сказала – їй це подобається.
Кілька разів сестра чоловіка приїжджала у відрядження і в наше місто – тоді вона в основному зупинялася у своєї мами, моєї свекрухи. У неї двокімнатна квартира – хоча б є, де розвернутися. До нас тоді сестра чоловіка теж в гості приїжджала – на день-два, не більше. Погостює і поїде.
Ні, проти Богдани я нічого не маю – гостей треба приймати і самим в гості їздити. Але востаннє сестра чоловіка напросилася до нас сама, ні краплі не соромлячись – вона зателефонувала до нас і сказала:
– Мене у відрядження відправляють, жити буду у вас, а то у мами набридло весь час товктися – а так у вас поживу, хоч різноманітність буде якась і ви мене побачите, поспілкуємося… Тим більше час швидко пролетить – у мене всього лише три тижні відрядження.
Коли чоловік сказав Богдані, що у нас умови, як вона сама знає, не найкращі – однокімнатна квартира, в якій ми живемо з дитиною, то сестра чоловіка начебто навіть чути це не хотіла. Вона просто переконливо сказала:
– Ой, ну нічого. Я ж ненадовго! Тим більше, у вас кімната велика – там мені і постеліть. Або на кухні – я не примхлива.
Все ж таки не змогли ми відмовити сестрі чоловіка, і Богдана приїхала жити до нас. В готелі вона теж зупинятися не хотіла – їй і там нудно, виявляється. Позаминулого разу вона разом зі своєю колегою їздила і зупинялася в готелі, а зараз, оскільки вона поїхала у відрядження сама, то вирішила, що ми її будемо розважати! Ось такий у неї егоїстичний характер.
Сестрі чоловіка ми постелили в нашій кімнаті, а мені з сином довелося піти спати на кухню – там був розкладний диван, на який ми поміщалися разом з сином.
Працювали ми з чоловіком також як і завжди – з 9 до 18, тому приходили додому вже ввечері, а у сестри чоловіка був майже вільний графік весь цей час – вона приходила до нас в квартиру після 12, і робила, що хотіла – валялася в кімнаті і дивилася телевізор, сідала за наш комп’ютер і лазила в інтернеті, харчувалася тим, що знайде в холодильнику. Ось таке у неї було відрядження! Фактично вона просто жила у нас і байдикувала.
Так прожила вона у нас перші два тижні. Весь цей час я більше нервувала вдома, ніж на роботі – в тісноті і так не розвернутися, а сестра чоловіка, як ми з сином ляжемо спати, піде до холодильника і почне дверцята то відкривати, то закривати – ніби навмисно. Або мікрохвильовку включить о першій годині ночі. Я то ладно, але за сина переживала – він і так змушений був тіснитися зі мною на одному дивані, а тут ще й тітка Богдана відпочиває і розважається, як хоче.
Ось і почав мені Андрійко скаржитися – що шумно йому, що уроки робити не може, тому що тітка Богдана весь час за столом біля комп’ютера сидить, коли синові уроки робити треба. Або ввечері музику голосно включає, коли ми з чоловіком ще з роботи не повернулися.
Тоді вже я не витримала і поскаржилася чоловікові, мовляв, з цим щось потрібно робити. Чоловік і до цього терпів – не особливо він і радий був, що його сестра у нас так надовго зупинилася, але після скарг сина він не витримав і сказав Богдані:
– Сестричко, якщо ми мовчимо, це не означає, що можна зверху сісти і ніжки звісити! Чому у тебе зовсім немає до нас поваги – ми тебе до себе пустили, в тісноті та не в образі, як то кажуть. А ти поводишся так, як ніби ти тут нахабна господиня, а ми обслуга або квартиранти! Так не можна робити, зрозумій… Тим більше, син у нас уроки зробити до ладу не може, та й нам не до розваг. Так що або ти спокійно завершуєш своє відрядження, нікому з нас не заважаючи, або з’їжджай куди завгодно – до мами, до готелю або до подруг…
Богдана від цієї розмови напружилася не на жарт – вибачилася і пообіцяла вести себе адекватно.
Протягом останнього тижня вона справді намагалася нам не заважати. Потім Богдана поїхала, і ми нарешті зітхнули спокійно. Наступного разу ми краще сто раз подумаємо, перш ніж її пускати на такий тривалий термін. І як би вона не просила, яце більше не підпишуся – треба ж і совість мати, їй це в житті точно стане в нагоді.
Знаєте, справді воно так, як кажуть: чим далі – тим рідніше.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
