У нашій п’ятиповерхівці на першому поверсі жила бабуся рідкісної доброти. А тут просто над її квартирою цієї весни купив собі житло рідкісний хам, переїхав з неспокійної області.
Зробив ремонт, а жити не жив, проте заїжджав майже щовечора. І взяв він за моду ставити свою машину прямо на скопану і посаджену квіточками нашою бабусею клумбу під її ж вікнами.
Увечері він ставить машину, а вранці вона клумбу перекопує або розпушує. Так тривало кілька місяців.
Інші сусіди з ним намагалися поговорити, скаржилися на нього дільничному, а він тільки нахабно так посміхався. Але, чесно сказати, ні з ким не конфліктував.
Так і тривало: він машину ставить, а бабуся на ранок прикрашає клумбу.
І ось одного разу він увечері приїжджає, а клумба не скопана. Він так з усмішкою звертається до бабусь, що сиділи біля під’їзду: “Що, здалася бабця? Невже набридло копати?”.
А бабусі крізь дружно й голосно кажуть йому, що немає нашої Степанівни. Виявилося, що вона мала дуже слабке здоров’я і їй були фізичні навантаження протипоказані.
І тут, не повірите, наш “герой” розплакався як хлопчик, чим викликав у всіх не менший подив. А потім навіть допоміг із організацією прощання і обідом в кафе, оскільки у бабусі нікого не було рідних. Селяві…
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
