У нашій родині Різдво шанують більше Нового року. Напевно, вся річ у моїй віруючій бабусі, яка шанувала старі традиції. Вони передавалися з покоління в покоління, їх перейняла моя мати, а потім ми з сестрою, принесли все це вже в свої власні родини.
І ось вчора я прийшла розповісти своїй молодій невістці, як треба святкувати, які ми з Оленкою будемо разом готувати страви – адже вона тепер мені за донечку і має органічно влитися в нашу родину.
Ннвістка сама з центру України, з-під Києва, але приїхала жити до нас на Франківщину, в квартиру, яку ми подарували сину на закінчення вишу. Прийшла і розповіла все це, з рецептами навіть!
Традиція різдвяної ялинки була святою для нашої родини, і до Святого вечора ми готувалися заздалегідь.
Може, для когось це не важливо – традиції та забобони. Але в будь-якому такому стародавньому звичаї прихований сакральний зміст – я в це вірю і так вважаю. Це не тільки про прикрасу будинку та готування. Насамперед це – про зміцнення сімейних цінностей, створення атмосфери свята та данину поваги нашим предкам.
Коли бабуся розповідала нам з сестрою про те, що означає кожна різдвяна традиція, це було справжнім таїнством. А ви знаєте, до чого всі ці 12 страв та сніп сіна у домі? Зараз розповім.
Щиро сказати, ялинку ми ставили чисто номінально, оскільки тепер це символ Нового року не лише у Україні, а й майже у всьому світі, тобто ця традиція – не унікальна.
Набагато відповідальніше ми підходили до підбору страв, адже вони основа всього різдвяного чаклунства, дійства, цієї святкової магії. Кожна страва має свою історію появи на столі.
Ця – найвідоміша з усіх традицій. На святвечір, вечір перед Різдвом, не прийнято їсти від пуза! Бо цей день потрібно провести у смиренності, молитвах і подяці. М’ясо, яйця, сири і молоко в цей вечір в нашій родині під забороною, тому стіл має бути пісним.
На столі – 12 страв, які символізують 12 місяців та 12 апостолів. Цікаво, що соуси та напої теж вважаються стравами. Наше традиційне меню на Різдво досить скромне. Іноді ми змінюємо деякі страви, експериментуємо з начинками. Але основа меню завжди залишається незмінною.
Кутя – солодка пшенична каша, яку споконвіку готували на свята. Святвечір навіть називають вечором Першої куті, і їдять цю страву теж насамперед, а потім уже всі інші. Кутя символізує достаток, а мед у ній – слово боже.
Пісний суп – обов’язковий. Зазвичай ми робимо зелений борщ без яйця, але іноді це може бути грибна юшка з крупою.
Вареники з картоплею, грибами, капустою та навіть горохом. Люди похилого віку кажуть: це щоб як вареник у маслі кататися, тобто щоб жити завжди у достатку.
Риба! Цього пісного дня без неї ніяк, риба – символ віруючих і самого Ісуса Христа. Тому моя мама завжди запікає середнього розміру форель з лимоном, щоб кожному перепало по шматочку. Іноді, якщо цілу рибу купити не вдалося, вона готує юшку зі спинок риби на першу страву.
Пампушки солодкі та несолодкі – неодмінно на столі. Вони символізують святих на небі, які здобули рай за те, що повірили в Ісуса Христа.
Пісні голубці з рисом та грибами. Якось я запропонувала приготувати грузинську долму (чим не голубці?), але мама тільки похитала головою – не за нашими традиціями.
Хліб – всьому голова! Без нього і стіл не святковий. Краще, звичайно, щоб хліб був домашній, свіжоспечений.
різдвяні традиції
Хліб всьому голова! Без нього і стіл не святковий. Краще, звичайно, щоб хліб був домашній, свіжоспечений. У мене від бачусі – старий перевірений рецепт, за ним і спечу.
Соління – невід’ємна частина українських традицій. Солоні огірки та помідори розлітаються зі столу в першу чергу! Куди ж без такої закусочки?
Пісні салати: буряковий, картопляний або салат з свіжих овочів. Хоч це й не зовсім правильно, адже у давнину взимку зберігалися лише коренеплоди. Ну але часи змінюються, нічого вдієш.
Відварена картопля або тушкована картопля з овочевою засмажкою. Чудово смакує під печену рибку!
З напоїм на столі мають бути узвар чи кисіль. У дитинстві мені не подобалися обидва ці напої, але тепер мене від них за вуха не відтягнеш.
Уся сім’я сідає за стіл, накритий такими смачними і простими стравами, коли у небі з’являється перша зірка. У місті зірки, звісно, не так добре видно. Але застілля починається не пізніше 4-5 вечора, і, що важливо – у цей день ми не снідаємо і не обідаємо.
Перед тим, як почати трапезу, ми обов’язково запалюємо велику воскову свічку, яка може горіти до самого ранку. Задувати її ніяк не можна, бо тоді можна злякати будь-які блага, які вона притягує в будинок.
Улюблена дитяча традиція в нашій родині – це дідух. Ще коли я була мала, ми з татом їздили до тітки у село п осніп. А потім, згодом, знайшли свій ідеальний сніп пшениці та ставили його щороку, як ялинку.
І зараз дотримуємося цієї традиції. Це необхідно для залучення доброго духу до оселі, а також достатку і здоров’я. Раніше всі ці речі були пов’язані з тим, яким буде врожай наступного року. Ось і виходить, що символом процвітання став сніп зрілої пшениці.
На цьому ми зазвичай зупиняємося, хоча я знаю, що моя мама і зараз була б не проти виконати всі традиції. Мама мені колись розповідала, що коли вона була маленькою, так і було.
Наприклад, бабуся завжди застеляла скатертину на присипаний соломою стіл. А по кутках столу, просто під скатертину, клала почищені зубчики часнику, щоб відлякати нечисту силу.
Ще в них була традиція ставити порожню тарілку, кухоль та прилади для того, щоб вшанувати тих, хто на небі. У маминому домі так віддавали шану дідові, але ми з моєю сестрою діда не застали і ця традиція канула в небуття.
Підготовка до Різдва – особливе задоволення: знайти дідуха, розподілити обов’язки на кухні і підготувати подарунки. Цінно і те, що цього дня ми всією сім’єю сідаємо за великий стіл і говоримо до пізньої ночі. Знаєте, адже у повсякденному житті ми просто не встигаємо ділитися з близькими всім, чим живемо. Одними телефонними розмовами ситий не будеш.
Але здається, цього року все буде трохи по-іншому, бо син з невісткою відмовляються дотримуватися наших родинних традицій.
Коли я все це розповіла Оленці, вона сказала, що вони з Остапом трохи у нас посидять, але вирішили святкувати з друзями. Я така засмучена, що не знаю, якими словами це описати.
Ми все одно проведемо Святвечір так, як робили це багато років поспіль, але мені дуже прикро, що Остап попав під сучасний вплив невістки. А що думаєте ви з цього приводу? Звичаї – це для людей похилого віку? Чи все ж таки різдвяна традиція має якесь значення в наші дні?
Останній шанс – вплинути на сина, повернути його все-таки до родинних цінностей. І я дуже сподіваюся на ваші поради, як це зробити! Як вплинути на дітей, не зіпсувавши стосунки і щоб вона самі захотіли провести Різдво в кругу родини, а не десь в кафе чи на боулінгу?
Фото – авторське.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.
