У нашому селі кілька місяців тому оселилася багатодітна родина переселенців. І всі їм щось несуть, а я не допомагаю. І ось чому, я все поясню.
Справа в тому, що для того, щоб назбирати на ремонт у батьківському будинку й добудувати його, я працював 6 років. За кордоном мені довелося працювати по 12 годин щодня, щоби привезти додому ці гроші.
Ми з дружиною щасливі, що нам вдалося все омріяне втілити в життя. А нещодавно ми зіпсували стосунки з усіма сусідами через одну родину.
У нас у Вайбері є група мешканців нашого села. Всі гаряче обговорювали багатодітну сім’ю, яка потребувала допомоги. У групі були всі, окрім цієї родини.
Там ситуація складна: мама із шістьма дітьми не може фізично вийти на роботу, бо їй треба доглядати дітей, а чоловік у неї безробітний. З часу переїзду в наше село багатодітна сім’я живе на допомогу.
Цій сім’ї завжди допомагають небайдужі люди. Їм виділили будинок та зробити ремонт, щоб діти жили у комфорті. Волонтери та сусіди завжди приносять якісь речі та гостинці, вирішують їхні проблеми.
Так от у групі хтось запропонував зібрати гроші для цієї родини та передати їм конверт від усіх сусідів., майже всі сусіди погодилися скинутися, а ми відмовилися. Тому й не порозумілися із сусідами.
Усі вважають, що люди, які працюють на роботі щодня, мають віддати чесно зароблені гроші дорослому безробітному чоловікові, у якого шестеро дітей.
Але у нього є руки та ноги, він доросла здорова людина. Чомусь цей чоловік не хоче думати, де йому дістати гроші, щоб забезпечити своїх двох синочків та чотирьох дочок, він просить допомоги у небайдужих.
А я забезпечую свою дружину із сином, ми живемо на мою невисоку зарплату. Ніхто не думає про те, де я беру гроші і як вони мені дістаються. А я маю дбати про чужих дещо безвідповідальних людей.
Сусіди на мене ображаються, косо дивляться. Староста переконливо просить переказати йому гроші, бо всі погодилися допомогти.
А я не бачу сенсу допомагати людям, які живуть за чужий рахунок. Можливо, якщо їм не допомагати, вони б самі почали рухатися.
Тільки дітей шкода, вони ні в чому не винні. А сусіди не підозрюють, що дітей відверто використовують і продовжують смоктати соки із добреньких сусідів.
Я вважаю, що в наш час кожен може подбати про своє здоров’я, знайти роботу, вирішити, чим займатися в житті. Ми можемо виховувати дітей, народжувати стільки спадкоємців, скільки захочемо.
Але, народжуючи нову людину, треба усвідомлювати, що до 18 років про дитину треба дбати. Треба годувати її, одягати, вчити, любити, забезпечувати. Це все зараз коштує недешево. Я не можу поважати людей і тим більше допомагати їм, якщо вони не думають про себе та долі своїх дітей.
Не можна сподіватися, що хтось тобі допоможе. Насамперед треба сподіватися лише на себе, навіть в такі часи як зараз.
Фото ілюстративне.
Недавні записи
- Каті було шістнадцять, як ми дізналися, що вона чекає дитину. Звісно, було важко сприйняти цей факт, але нічого вже не зміниш. Батько дитини Денис, така ж дитина, як і наша Катя. Він відразу ж дав зрозуміти, що батьківство не його тема. Я зв’язалася з його батьками, і на приємний подив вони пішли на контакт. Але все це було до пори до часу. Лише на останньому місяці ми дізналися їх справжнє лице
- Вчора моїй подрузі сімдесят років виповнилося. Я знала, що Марія трошки безпорадна, щодо готування, тому заздалегідь її попередила, що моїм подарунком для неї, буде гарно накритий стіл. Завдяки допомозі дочки, стіл ми накрили шикарний. Гостей було немало-небагато – 11 осіб. Гаряче Марія сама приготувала, і дуже смачне. Та здивувало мене інше. Її брати, ніби ніколи нічого в тому житті не їли. Додому я йшла сама не своя
- Я повернулася в квартиру за светром, бо похолодало і застала сина з друзями, як вони моє ліжко намагалися в маленьку кімнату перенести. – “Мамо, ви ж маєте нас зрозуміти. В нас скоро малюк буде”. Невістка ж в той час мовчки сиділа в куточку і мої документи перебирала. З вересками вони з моєї квартири вилетіли. І сваха дзвонила, і сват. Казали, що я не мама, бо їх дочку, ще й при надії, з хати виперла. Як хочуть, то нехай собі це щастя забирають
- Я в свою хату в селі аж три родини переселенців пустила позаминулої весни, а сама в Німеччину до сестри подалася. А це повернулася тиждень тому і просто випала в осад від того, що побачила! Я така вражена, вам не передати! Тепер просто не знаю, як ту хату між ними поділити
- У нас з чоловіком четверо дітей, тому після вторгнення і втрати роботи, Микола прийняв рішення їхати на заробітки в Польщу, оскільки дітей потрібно годувати. Іншого виходу ми не бачили. Я відчувала, що наше спільне життя котиться в яму, та його виїзд остаточно розставив все по місцях. Тепер думаю, чи варто зберігати наш з Миколою шлюб? Старші вже не такі й малі, а з тими двома, я якось собі раду й сама дам