У неділю, о сьомій ранку! Коли свекруха знову почала нишпорити в моїй особистій шафі з одягом і говорити недоречні коментарі, я не втрималася і спокійним, хоч і твердим голосом наказала їй негайно вийти з квартири. – Ти й далі збираєшся мовчати? — питала вона у Віталіка. Але він навіть погляду до неї не підняв
Коли ми з чоловіком познайомилися, його мама з самого початку була як мед. Але я почала упізнавати її справжню сутність лише після весілля…
Матері наших чоловіків бачать багато речей інакше, іноді вони не мають на увазі цього прямо. Але є й такі, що приносять у наше життя справжнє земне пекло!
Коли я познайомилася з Віталіком, то навіть позаздрила сама собі, оскільки Тамара Павлівна виглядала дуже гарно, а поводилась зі мною, ще краще. Але це був лише початок, квіточки, як то кажуть.
Тамара Павлівна буквально стрибала від радості, коли ми з Віталіком забігали до неї в гості, все змінилося лише після весілля.
Приблизно через два місяці після того, як ми з Віталіком одружилися. Вранці ми щасливі лежали в ліжку, коли нас нізвідки налякав стук у двері. Ми запитально перезирнулися. – Хто б це міг бути? Я запитала. Ми нікого не чекали.
Я в халаті дотяглася до дверей, а коли відчинила, то в мою квартиру, як ракета, влетіла Віталіка мама. І почала: “Як це ти ще в піжамі? Котра година? Цікаво, коли ти встигнеш приготувати обід?” Але це було не найгірше у всьому. Між злісними коментарями вона почала бігати по кімнатах і перевіряти, як зберігається мій посуд і одяг.
Я дивилася на неї вражено, мені здалося, що це якийсь поганий фільм. У повному подиві я не могла говорити, не кажучи вже про протест. Коли свекруха закінчила рейд, то почала допитувати Віталіка. Чи добре я за ним доглядаю, чи регулярно прибираю, готую… “Заспокойся уже…”, — лише бурчав він. Але насправді чоловік навіть не заступився за мене, що, можливо, завдало мені найбільшого болю у всій ситуації.
Коли Тамара Павлівна нарешті покинула нашу квартиру, ми сильно посперечалися. Я вигукувала на чоловіка, чому він не втрутився, як він міг дозволити своїй матері мене так принижувати. Три дні ми ходили, не кажучи ні слова. Але зрештою ми помирилися.
Місяць був спокійним. Але тут знову на нас накинулася Тамара Павлівна. У неділю, о сьомій ранку! Коли свекруха знову почала нишпорити в моїй особистій шафі з одягом і говорити недоречні коментарі, я не втрималася і спокійним, хоч і твердим голосом наказала їй негайно вийти з квартири.
– Ти й далі збираєшся мовчати? — питала вона у Віталіка. Але він навіть погляду до неї не підняв.
Словом, свекруха пішла…
Цього разу Віталік звинуватив мене: що мені не треба бути з нею лагідніше поводитися, що вона непогана людина, просто варто знайти до неї підхід.
Тому я запротестувала: “Так, любий мій, вибирай, з ким тобі жити. Або зі мною, або з мамою. Якщо з мамою, то йди…” Віталік залишився зі мною. На щастя. Але я так і не пробачила своїй свекрусі і розірвала з нею зв’язок.
Мій чоловік ходить до батьків один, мене ніхто не може заставити це зробити. Я знаю, що він був би щасливий, якби я пробачила і знову почала ходити до них в гості. Але я не можу. Мені фізично погано від однієї думки просто дивитися на неї. Я їй точно не пробачу.
Хіба ж я не права?
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
