Ми переїхали в місто, де живе мама чоловіка, після вторгнення. До цього жили на Харківщині, а тепер там квартиру в оренду віддали, а тут, в Полтаві, самі в ролі квартирантів. А чоловік зараз став на захист України.
У свекрухи Наталі Ігорівни однокімнатні квартира, до неї просто нікуди було. З чоловіком вона давно розлучена і свого часу вони розміняли свою велику двокімнатну.
Зі мамою Діми у нас нормальні стосунки, без особливого тепла, але й досить приязні.
Вона інколи заходить до нас у вихідні на чай, побачити онуків і зі мною перекинутися словами про життя.
Дітей у нас з чоловіком двоє, Миколка й Софійка, і от знаєте,,що дивно?
Свекруха їх наче й любить, але ніколи бодай малесенького гостинця не принесе з собою – ні цукерки, ні булочки, ні морозива, і це мені дивно, щиро кажучи, бо мої батьки завжди і смачне щось, і по 100-200 гривень дітям намагаються дати.
От тільки живемо ми тепер далеко від моїх, вони на Харківщині лишилися попри небезпеку, там їхній дім, який вони не готові покинути.
Так ось, повернуся до моєї історії. Я вже сказала, що мені дивно таке ставлення мами чоловіка до онуків, адже пенсія у неї не маленька – великий стаж на держслужбі має. Ну та добре, ні – так ні, я мої діти не проситимемо.
А це й зовсім мама Діми неприємно вразила мене, навіть не знаю, чи спілкуватися з нею далі???
Самі посудіть і порадьте що небуть, дуже прошу!
У неділю в мами мого чоловіка був день народження, звичайно, вона запросила мене з дітьми і ще кількох своїх знайомих.
Ми пішли, само собою. Я їй тапочки подарувала нові, що ще людині в 67 років треба?
Свекруха щось наготувала, щось готове купила – в цілому стіл гарний був, все дуже смачно, Торт магазинний, але теж смачний і дуже великий, більше половини його лишилося.
Коли гості розійшлися, я допомогла Наталі Ігорівні все прибрати і посуд вимити. А поки ми з дітьми збиралися в передпокої, свекруха винесла нас пакуночок, щоб з собою взяти.
Дома вже я йно відкрила і проси во осад випала – надкушкні котлети, два салати разом змішала в судочку, надкушкний хліб і шматки сиру, зліплені з ковбасою.
Словом, обʼїдки і навіть тортика не поклала дітям, хоча я ж сама ставила половину його в холодильник!
Це що? Помста за тапочки? Треба було машину дарувати??? Але я не маю зайвих грошей ні копійки! Живемо на оренді, у дітей кружки платні, а Діма, дякувати Богу, не на передовій, 100 тисяч не отримує і не треба вони мені!
Не знаю тепер одно: чи казати оце Дімі, що втнула його мати, чи ходити до неї тепер і чи приймати в себе?
Яка ваша думка? Всім дякую за увагу і з нетерпінням чекаю порад.
Автор – Олена К., м. Полтава.
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.