У неповні 18 років Наталка народила дитинку. На випускних іспитах, вона виклала свій животик на стіл, отримала четвірку «автоматом» і попрямувала в сімейне заможне щастя. Вона, одягнена як зі сторінок Vogue, після весілля, вискакувала з класної машини біля кафе і мило вибачалася: «Вибачте, давала домробітниці вказівки, що приготувати на вечерю».
Звичайно ж, всі ми, її подружки, відчайдушно Наталці заздрили – адже ми купували хот-доги, пили один чай на трьох, взувалися у секонді а у неї – домробітниця!
Ми думали, що все-таки Попелюшки рідко стають принцесами.
А ось принцеси просто ними залишаються.
Мама, вдова професора, називала її не менш ніж принцесою і оточувала комфортом, як могла. Що з нею, що з чоловіком, Наталчине життя будувалася за однаковим принципом – улюблена балувана дівчинка. На щастя, вона не була відчайдушною і безглуздою тусовщицею – любила чоловіка, займалася сином, але не втрачала себе і насолоджувалася молодістю. Часу не вистачало тільки на вищу освіту. Потім народився другий син, за ним чарівна дочка.
Десять років тому на зустрічі випускників Наталка поскаржилася, що у справах чоловіка «криза». Але приїхала на новенькому mini. Ми не повірили. До того ж, навіть після народження трьох діток вона виглядала шикарно. Що означало не тільки класну генетику, але і великі вкладення.
В суботу я їздила в салон краси неподалік від мого старого будинку, до свого майстра. Практично в дверях зіткнулася з Наталкою. Утратившою лиск, блідою і розгубленою.
– Наталочко, ти?
– Так, – відповіла мені, старанно відводячи очі.
– Ходімо швидше пити каву! Сто років не бачилися! – запропонувала я.
Виявилося, що два роки тому захворіла Наталина мама, і Наталка почала допомагати їй з сімейного бюджету. Чоловік дозволив, благо, теща в справи сім’ї не лізла. Ще й балував свою улюблену дівчинку: півроку на узбережжі в Іспанії з дітьми, дорогі сукні, свята з розмахом – звичайно, мила.
Ще не з’ясувалося на той момент, що благополуччя це – тільки видиме, а діло чоловіка давно пішло крахом. Залишилися тільки борги. Продали все, що мало вартість, навіть Наталчині діаманти пішли під роздачу.
Вона думала у них є план і загальний курс – «Продамо, ще купимо, головне – разом». Вона помилялася.
Коли від майна залишилася лише одна квартира, а чоловік розрахувався з боргами, тут же підніс їй черговий сюрприз:
«Йду будувати нове життя з іншою жінкою. Як з’являться гроші, буду привозити дітям. Поки прости, допомоги не чекай. Роби щось. Йди на роботу. Викручуйся».
Наталка вже не може навіть плакати. Сльози скінчилися, душа застигла. Сьогодні вона, золота дівчинка, намагалася влаштуватися на роботу в салон адміністратором. Не взяли. Вкотре не взяли. Під час кризи без освіти і досвіду. Жити нема на що, троє дітей і мама на руках.
Хтось скаже, мовляв, так їй і треба, нехай повертається в реальне життя, стисне зуби і вперед в битву. Але уявіть собі, як їй, адже ні дня з моменту свого народження вона не долала труднощі. Не працювала. Гроші не рахувала. Їй гірше, набагато гірше, ніж якби вона була звичайною жінкою – як я, як ви.
Перспектив ніяких.
Нікому не потрібна.
– У тебе немає якоїсь роботи?
– Я подумаю, Наталочко. Але зараз криза, навіть постійні замовники розбігаються.
– А тобі домробітниця не потрібна?
За каву платити їй було нічим.
Дуже за неї сумно і прикро.
А чоловік її – у мене для нього лише “ласкаві епітети”.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
