З Нестором ми познайомилися кули були студентами. Він так гарно за мною доглядав. Ми гуляли закохані в парку. Кожного дня він дарував мені квіти, запрошував у кафе, кіно.
– Ти подарована мені Богом, – любив він мені казати, я й сама так думала.
Після закінчення навчання ми відгуляли весілля. Так як Нестор із села, вирішили жити разом з моєю мамою. Як не крути, але в місті молодим краще.
Працювати Микола мені не дозволяв. Сам влаштувався на фірму, грошей заробляв досить, тому не жалілися.
Нестор любив готувати, часто нас з мамою, яка ще працювала в магазині продавчинею, балував вишуканими стравами. Подруги заздрили нашому щастю. А коли на світ з’явилась Даринка, взагалі мене на руках носив.
Та одного дня все змінилося.
Нестор прийшов додому вже “веселий”, щось святкував зі співробітниками, і з порога почав розпитувати про мого батька.
– Ти чому не говорила всю правду про мою дорогу тещу? Ти ж все прекрасно знала! – буркнув він.
– Так, знала, а що таке?
– Як що? Зі мною один хлопець працює, він то мені і розказав всю правду, чому твій батько від матері пішов.
– Це було давно, для чого ворушити минуле?
Це був важкий для всіх нас час. Батько за один день зібрав свої речі і пішов. Зі мною він час від часу зустрічався, давав гроші, і якщо треба було, пораду. Він взагалі дуже хороша людина, але пробачити мамі зраду, так і не зміг.
– Якби на власні очі не побачив, не повірив би, – говорив батько.
Мама довго вимолювала у нього прощення. Не знаю як там все у неї було, але до сьогоднішнього дня вона так і залишилася одна.
– Ще б пак, – говорив Нестор, – як таке можна було пробачити. І ще одне, Оленко, збирай речі. Я не буду жити під одним дахом з такою тещею.
– Куди ми поїдемо? Невже в село до твоїх батьків?
– Ні, до моєї хресної. Вона вже давно одна живе, дітей немає.
– Ольга Петрівна і справді була нам дуже рада. І все б нічого, та Нестор дуже змінився. Він став частіше затримуватись на роботі, а після взагалі приходити вже “веселенький”. На роботі таке ставлення директор довго не терпів, і “попросив”.
На високооплачувану роботу Нестор влаштуватись не міг, грошей не вистачало, тому я вирішила влаштуватись в лікарню, яка була поруч з нашим будинком, медсестрою.
Нестор мене постійно ревнував. Контролював мій кожен крок.
– Яблуко від яблуні далеко не падає, – говорив він. – Ти така сама як твоя матір.
Про те, як я жила, важко й описувати… але заради дитини я терпіла, надіялась, що Нестор одумається.
Того дня у Нестора був ювілей – 35 років. Я цілий день готувала на стіл. Ольга Петрівна мені допомагала. Даринка тихенько гралася своїм улюбленим конструктором. Коли ближче 18-ї відкрилися двері, я побачила свого коханого не одного, а з другом, а що ще гірше, вже “веселого”.
– Я так хотіла зробити цей день незабутнім…
Всі ми сіли за стіл. Нестор завжди старався мене принизити перед гостем. Натякав, що я така ж непутяща, як і мама. Так важко було чути ці слова в свій адрес. Довго вони не просиділи, бо “друг” Артем, все підливав імениннику.
Нестор вже сопів у нашій спальні. Я проводжала нав’язливого гостя, а Ольга Петрівна також пішла в кімнату присипляти Даринку.
І тут ні з того, ні з сього, Артем почав до мене чіплятися.
– Ти чого? Скромниця така? А Нестор геть інше про тебе розказував.
В той момент як я виштовхувала Артема, а він всяко старався до мене наблизитись, до коридору увійшов Нестор.
Що почалось дома, годі й говорити. Але благо, що втрутилась Ольга Петрівна, вона і напоумила племінника.
Артем вже був на вулиці, як Нестор надумався поговорити по душам з “другом”. Він вибіг в чому був на вулицю. І чому я тільки не побігла за ним? Хоча, що вже тепер говорити…
З балкону я почула шум…
Нестор через ревнощі вирішив піти з цього світу. В той час їхав автомобіль, який не встиг зреагувати.
– Не вини себе, моя люба. Ревнощі ще жодну людину до добра не довели…
Передрук без гіперпосилання на ibilingua суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook
