У п’ятницю вранці мене розбудив дзвінок чоловікової мами. Та наполегливо попросила бути у суботу на святкуванні її ювілею разом із онукою.
Хоч дочка ще зовсім маленька, і подорожі з нею даються непросто, я пообіцяла свекрусі, що ми неодмінно приїдемо. Все-таки така значуща подія! Як можна відмовити?
Тоді я ще не знала, яким боком мені вилізе моя наївна чуйність.
Батьки Микити зустріли нас дуже тепло, за винятком одного моменту. Щойно ми зняли куртки і перейшли у вітальню, свекруха заявила про те, що коли ми залишимося в неї на всі вихідні, нам необхідно запам’ятати головні правила проживання в її будинку.
Перше – підтримання бездоганної чистоти. І друге – постійно пам’ятати про перше правило.
Далі розмова раптом зайшла про роботу та інші життєві турботи. Поступово наказний тон Микитиної мами забувся, і мені вдалося повністю розслабитися.
Першу половину дня свекруха бавилася з Марічкою, а я допомагала свекру з приготуванням до святкової вечері. До речі, тато у Микити — просто золото! Заздалегідь все продумав, організував і взявся самостійно готувати, давши дружині час насолодитися своїм днем, а не думати про всі турботи.
До години шостої донька заснула в гостьовій спальні, а ми з батьками чоловіка продовжили спілкування за святковим столом.
Володимир Миколайович розповідав забавні історії своєї юності, а Людмила Іванівна вдавалася до спогадів про їхнє перше побачення. Минула не одна година, а ми з Микитою так само слухали його батьків, наче зачаровані.
Все було так хвилююче та захоплююче, що ми навіть не помітили, як мала прокинулася. Тож тим часом донька почала ходити квартирою і наводити в ній свій власний порядок.
Виявити наслідки дитячих пустощів нам вдалося лише вранці. Ранок неділі почався з пронизливого крику свекрухи та підрахунку збитків, завданих будинку маленькими дитячими ручками.
Сказати, що я не була готова до такого повороту подій нічого не сказати. Це ж зробила не чужа дитина, а її рідна онука! Яку, до того ж, вона сама так гаряче хотіла побачити…
Микита відразу ж розплатився, через що вдома я закотила справжній розбір польотів. У нас самих грошей кіт наплакав, та ще й ремонт у самому розпалі. Я вже мовчу про маленьку дитину. А він замість того, щоб поговорити з матір’ю та заспокоїти її, пояснити, що це дещо неправильно,бере і віддає їй останні гроші через кілька зіпсованих наволочок та пари подряпин на шпалерах! Як же так можна?
Я досі відійти не можу і більше до них ані ногою.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.
