Максиму зателефонували з лікарні. Дід почував себе погано. Він давно був на постійному лікуванні, але все марно. Мабуть підійшов його термін. Максим, звичайно ж, знав про можливий розвиток подій, але морально підготуватися все ж не зміг. Адже ця людина виростила його з трьох років. Був і мамою і татом.
Чоловік поспішив до лікарні, щоб не запізнитися попрощатися з такою близькою людиною, яка ось-ось піде з цього світу в небуття. У палаті гуділи прилади. Загострений ніс діда було ледве-ледве видно з подушки – він схуд за цей час неймовірно.
Онук підійшов і стиснув дідову сухеньку руку. Дідок відкрив набряклі повіки. “Максимка, – ледь чутно промовив дід, – прийшов-таки, внучок”. Максим тихенько погладив діда по сивій голові. “Так, дід, прийшов, куди ж я подінуся”. “Час мій, внучок, прийшло. З мамкою твоєю та бабкою зустрінуся-нарешті “, – спокійним голосом сказав старий. Максим проковтнув підступивший до горла клубок. “Що ти, діду, ми ще повоюємо.
Ще правнуків няньчити будеш “, – сказав він підбадьорюючі слова. Кого він хотів обдурити… “Максим, мені потрібно тобі дещо розповісти… Таємницю твого народження.
Моя дочка, твоя мама, Світлана була дуже хорошою дівчинкою. Ми з Наталею і не помітили, як вона виросла і вийшла заміж. І чоловік-то попався непоганий, любив нашу дівчинку. Але була у них одна проблема – дітки ніяк не виходили. Світланка виносити ляльку не могла. Сварки у них через це пішли.
Звичайно, їх більше дочка заводила – говорила чоловікові, щоб іншу знайшов, спроможну діток наpoдити. А Наталя, бабка твоя, дуже переживала через це все. І нарешті, зважилася. Запропонувала Світлані себе замість сурогатної матері. Та, звичайно, спочатку була категорично проти, але потім, подумавши, погодилася. А я не зміг з цим змиритися – для мене це було дико і безглуздо. Та й дружину шкода було – таке навантаження на організм…
Я поїхав на дачу і став жити там. Особливо мене ніхто не повертав, їм не до мене було. Наталя була вже у віці, тому вагітність протікала не дуже добре. Але, тебе вона виносила все-таки. І благополучно народила. А, буквально через пару місяців, вони всі потрапили в біду. Коли їхали показувати тебе мені.
Дорослих не стало, а ти якимось дивом вилетів в замет. Благо, що шосе було жвавим і тебе швидко підібрали. Ніяк не збагну, як мені дали опіку над тобою. Напевно, зіграла роль моя генеральська пенсія і матеріальний достаток. Я обдурив тебе, внучок, не з трьох років я тебе ростив, а з двох місяців бавив.
Як мені це вдалося, я і сам не розумію. І непоганою людиною ти у мене виріс, адже правда? “Закінчивши розповідь, дід тихенько засопів. “Заснув”, – подумав Максим. Розповідь старого приголомшила і зворушила хлопця. Як же треба було матері любити свою дочку, щоб зробити такий неординарний вчинок.
Та й дід, який по ідеї повинен був звинувачувати хлопчика в непрямій причетності до втрати його дружини і дочки, не залишив його, виростив і жодного разу поганого слова не сказав.
Максим в останній раз поцілував його зморщену, суху руку і присягнувся собі бути гідним своїх близьких. Які все зробили, щоб їх сім’я була щаслива.
А на вулиці накрапав дощ, віщуючи швидку весну. Обіцяючи надію і змиваючи тугу. Життя тривало…
Фото ілюстративне, з відкритих джерел
