fbpx
життєві історії
У перший день нового року мій дядько Роман віддав Господу душу. Вю родину тітка Стефанія обдзвонила, запросила на прощання. Що ж, належало віддати шану, поїхали учора зрання в село. За столом було не більше 25 людей. Вони сиділи у невеликому кафе на околиці села, на узбіччі траси, бо іншого закладу поблизу не знайти.Тітка Стефанія дуже постаралася, щоб усі пішли ситими. Але тут моя двоюрідна тітка Лариса та дві її дорослі дочки таке вчудили. – У них якраз усе гаразд. У кожної по машині та грошей на одяг вистачає. вони он у Чехії який рік на заробітках, це на свята приїхали. Вони завжди так

У перший день нового року мій дядько Роман віддав Господу душу. Вю родину тітка Стефанія обдзвонила, запросила на прощання. Що ж, належало віддати шану, поїхали учора зрання в село.

За столом було не більше 25 людей. Вони сиділи у невеликому кафе на околиці села, на узбіччі траси, бо іншого закладу поблизу не знайти.

Тітка Стефанія дуже постаралася, щоб усі пішли ситими  – інакше просто не можна у селі. Все пройшло, як годиться. Люди посиділи, позгадували дядька Романа добрим словом і, особливо не доторкнувшись до їжі, почали розходитися. Але перш ніж усі розійшлися, увагу людей привернула одна трійця: моя двоюрідна тітка Лариса та дві її дорослі дочки. Вони таке вчудили!

Під напуттям старшої жінки дістали з сумок лотки і стали в них перекладати їжу з тарілок. А коли ті були заповнені, у хід пішли пакети та серветки. Ні засуджуючі погляди людей, ні перешіптування щодо їхньої поведінки не бентежили родичок. Вони діяли чітко та цілеспрямовано, наче для цього вони і прийшли насправді.

Один родич, дядько Толік, навіть не витримав і почав висловлюватися, але старша його швидко та голосно перебила:

– То пропаде ж! Ніхто не їсть.

Я поцікавилася у тітки Стефи, може ці родички бідують і потребують у чомусь. Може, у них скрута і тому вони так поводяться?

– Та ні ж, – відповіла тітка Стефанія,  – У них якраз усе гаразд. У кожної по машині та грошей на одяг вистачає. вони он у Чехї який рік на заробітках, це на свята приїхали. Вони завжди так. Приходять і в кінці забирають все, що залишилося. Думала, що вони хоч сьогодні виявлять більше поваги. Але я їх недооцінила.

Тим часом жінки склали все у великі пакети і попрямували до виходу, де на них чекала іномарка. Попрощавшись із усіма, вони сіли в машину та поїхали.

– Оце так справи! – Не стрималася я, бо вперше бачила щось схоже. – І як їм не соромно?

– Це вони ще не питали, що в нас залишилось у холодильнику, – зітхнула тітка Стефанія, проводячи машину родичок поглядом. – І то тільки тому, що ми зараз не в мене вдома.

Я просто в осаді від учора. багато можна зрозуміти. Адже всьому має бути межа! Чи це нормально – така поведінка?

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, ibilingua.com