fbpx
життєві історії
У перший же місяць Назар познайомився з моїм колишнім. Дорослі люди одразу зрозуміли, хто є хто, і не відчували один до одного жодного негативу. Але постала проблема. Свекруха. Жінка зі своїми поглядами на життя, я навіть сказала б, «тарганами». “Піди назбирай яблук, сходи принеси води” – до таких прохань я не була готова. Справжня халепа виникла, коли мати назара дізналася про колишнього, що Діма може прийти до нас у хату

Я доросла, сучасна жінка, яка народилася та виросла у великому місті. Я розумію тільки цей світ, і мене не цікавлять якісь народні звичаї, прикмети і особливо сільські взаємини в сім’ї. Так вийшло, що я звикла до динамічних, впевнених людей і змінюватися не збираюся.

Мені 38 років, маю дитину, сина Романа, йому 8 років. Усього 5 років тому я розійшлася зі своїм першим чоловіком – батьком мого хлопчика. Вдаватися до подробиць не буду. Ми були просто різними людьми, але надто довго відтягували очевидне. Ні, не було жодних зрад, інтриг тощо, що зараз так цікаво людям.

Просто якщо людині подобається працювати, щоб потім відпочивати, вона ніколи не зрозуміє іншу людину, якій подобається працювати, щоб досягати.

Ось і мій колишній чоловік виявився із першої категорії. Мені ж близький саморозвиток, кар’єра та досягнення якихось цілей. Хочеться досягти більшого. Я навіть зараз в такі часи не опускаю руки.

Отже, після розлучення ми не перестали спілкуватися з Дмитром, тим більше, що Ромі потрібен батько. Жодних претензій до колишнього в мене не було, і я зі спокійною душею віддавала сина батькові на вихідні і не тільки. Хлопчик отримував любов і турботу обох батьків, а я могла сфокусуватися на своїх завданнях і рботі. Я вважаю, що це абсолютно нормально.

Два роки тому ми познайомились із Назаром, він на два роки молодший за мене. З небагатої родини, народився в передмісті. Дуже енергійний чоловік, переїхав у місто, влаштувався до нас на фірму і одразу ж показав себе гарним фахівцем. Я помітила його іскру, а він у свою чергу помітив мене.

Незабаром ми з’їхалися, а потім і розписалися з Назаром. Здається, у перший же місяць познайомився з моїм колишнім. Дорослі люди одразу зрозуміли, хто є хто, і не відчували один до одного жодного негативу. Тим більше, я сама часто віддавала сина батькові на якийсь час. Цей факт мені теж дуже подобався та підходив за всіма параметрами.

Але постала проблема. Свекруха. Жінка зі своїми поглядами на життя, я навіть сказала б, «тарганами». Вона була не проти наших стосунків, але хотіла все контролювати. Декілька разів приїжджала до нас, оглядала квартиру. Нахвалювала мене за те, що я багато чого досягла, за самостійність. Запрошувала у гості.

Але у своєму будинку ця жінка – господиня. Нагадаю, живе вона за містом, у невеликому приватному будинку. Зі своїм господарством, курами, козою та невеликою ділянкою землі. Таке сільське життя. І на своїй території вона кардинально змінила до мене ставлення. “Піди назбирай яблук, сходи принеси води” – до таких прохань я не була готова.

У міру своїх можливостей та виховання я, звичайно, намагалася допомогти Галині Петрівні, але мені від цього було вкрай некомфортно. Навіщо працювати в її віці біля землі, якщо все можна легко купити на ринку?

Тим більше, що син справно допомагає фінансово. У нас навіть виник невеликий конфлікт, але швидко закінчилося примиренням.

Справжня халепа виникла, коли мати назара дізналася про колишнього. Що Діма може прийти до нас у хату. Може зателефонувати пізно ввечері і до нього не буде жодних претензій. Мабуть, у такі моменти вона забувала, що ця людина – батько мого сина.

Тепер Галина Петрівна виставила свій ультиматум: вона не розмовлятиме зі мною, допоки «ця непотребність» не припиниться. Нібито мені мало її сина, то я ще й з колишнім шашні кручу. У нас, у міських, певне, зовсім ні совісті, ні сорому не залишилося.

Назар не проти моїх поглядів, та з матусею він нічого вдіяти не в змозі. Цікаво, як мені тоді з нею співіснувати?

Здається, я знайшла слабкість свого коханого чоловіка, і ця слабкість – його мати. Якби я була молодшою і без дитини, питання було б вирішено наступного ж дня. Але тепер я не можу так розкидатись стосунками.

З іншого боку, проблема нікуди не зникла, а напористий характер Галини Петрівни лише погіршується. Що робити у цьому випадку, я не розумію. Боротися за стосунки чи просто відмотати рік назад, коли я була просто розлученою самодостатньою жінкою з дитиною?

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.