У подруги був скупий чоловік. Гроші заробляв, а дружині не давав. На його думку, вона цілком могла сама забезпечити себе та доньку. Свої гроші він відкладав. Нову машину купив. Потім гараж ближче до будинку і так постійно. Квартиру їм купили батьки з обох боків, склалися та купили.
Так і жили: вона заробляла гроші для себе та доньки, він для себе. Навіть коли подруга сиділа вдома по догляду за донькою до двох років, чоловік їй грошей не давав. Вона пекла вдома пиріжки.
Потім просила свою маму посидіти з дитиною, сама брала з собою два термоси з чаєм та кавою, пиріжки, ходила на ринок поряд з будинком і продавала їжу торговцям.
Коли вона вийшла на роботу, життя трохи налагодилося. Гроші в неї з’явилися. Але тут чоловік захворів. Потрібні були кошти на ліки, догляд.
З хворого їх питати, начебто незручно. Подруга впоралася абияк, самотужки, поставила чоловіка на ноги, думала, він після цього зміниться, стане щедрішим.
На жаль нічого не змінилося. Як був скупцем, так і залишився. Тоді вона вирішила з ним розлучитися. Чоловік, ніби й не сильно засмутився. Дав дружині розлучення.
Спілкування батька із донькою вони зберегли. Подруга пішла до батьків. А чоловік виплатив їй половину вартості квартири.
Через деякий час скупий чоловік знову захворів, цього разу ще серйозніше. Доглядати його, крім колишньої дружини, не було кому і вона його знову пожаліла.
За два місяці його не стало. А доньці, як єдиній спадкоємиці, дісталася квартира та пристойна грошова сума. Подруга із донькою продали квартиру чоловіка. Переїхали до іншого міста. Купили квартиру там. Донька вступила до інституту.
Подруга знайшла роботу. Так всі гроші скупого чоловіка дісталися дружині та доньці, яких він не хотів утримувати.
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
