У Сергія було купа кредитів і четверо дітей від першого шлюбу. Але і я вже не юна дівчина на видання: мені 45 років, хочеться родинного тепла і кохану людину поруч. В Сергія я якраз закохалася по вуха.
Але через сім років спільного життя він сказав, що не любить мене, а просто жив, щоб не платити за опалення і іншу комуналку в своїй однушці, бо треба було з кредитами розібратися. А я, виявляється, і готую не смачно, і затишок створювати не вмію.
За ці роки гроші мені Сергій давав іноді тільки на продукти, решту зарплати лишав собі. Я готувала, прибирала, прала, їздила працювати на огород в село, де він будує будинок. І чекала офіційної пропозиції.
Ми прожили майже 7 років разом, було всяке. Перші два роки він виплачував кредит, навіть за квартиру не міг платити, тільки продукти мені допомагав купити. Платив і платить аліменти. Всі роки у нас був роздільний бюджет.
Скільки було всього: я була поруч з ним, коли не стало його матері, підтримувала матеріально і морально. Завжди була поруч, адже мати багато для нього значила, сама Сергія виростила.
Коли Сергій потрапив на півтора місяці у лікарню, я оплачувала ліки, жили на мої гроші, а потім я ще два рази купувала йому путівки в санаторії для відновлення.
В будинок його в селі я також вкладалася, але ніде це не зафіксовано. Все робила від душі і з доброї волі. Я себе повністю забезпечувала завжди, живу на свої гроші, одягаюсь і се інше сама. Що йому ще не вистачало?
Дуже сумна ситуація, я ніяк не оговтаюся. До того ж я примирила Сергія зі старшим сином, він наче був мені вдячним. Я щиро сподівалася, що старість зустріну з ним. А він забрав речі і пішов.
Я не дзвоню йому й не пишу. Але переступити і йти далі також поки що не виходить. Прикро усвідомлювати, що тебе використовували, що треба тепер починати будувати особисте життя, заново, але як повірити іншому якомусь чоловіку?
Вдень – робота, друзі, родичі, а вночі – самотність, безсоння, спогади.
Фото авторське
Передрук заборонено
