Стала я оце такою-сякою для своєї родини, адже не позичила брату Віті гроші, тому що він не віддасть. А мама мені висловлює:
– В сім’ї допомагають просто так, а не в борг! Так, брат навряд чи тобі віддасть гроші, але ж ти як сир у маслі живеш, можеш і просто так дати. Ти теж не застрахована він труднощів і складних часів, отоді ми тебе підтримаємо, і Вітя, – стою, дивлюся на маму.
Ага. Вітя якраз підтримає. А просить у борг 150 тисяч гривень.
І я не позичила братові таку велику суму грошей, тому що точно знаю, що він не віддасть. Брат образився. Мама на його стороні – у нього діти, йому важко. На думку мами, в сім’ї допомагають просто так, а не в борг.
Тільки от мені щось взагалі ніяк ніхто не поспішає допомагати.
У нас з братом три роки різниці, він старший, йому 29 років. Він завів родину, зробив дитину і з’їхав жити на орнедоване житло. Я ж до недавнього часу жила з мамою. Я вже давно працюю і відкладала на квартиру, щоб не поневірятися по чужих кутках і мати щось своє. Я добре заробляю і можку собі це дозволити. Працюю на двох роботах: на фірмі перекладачем з англійської і віддалено в італійському магазині одягу менеджером з продаж. Так, я знаю італійську також.
Брату Віті, як нестало тата, дісталася його старенька автівка “Шкода”. Я не протестувала, прав у мене тоді ще не було. Брат на цій машині таксував.
Жили вони з дружиною середньо. Вона з одного декрету плавно перейшла в другій, а потім в наступний. Зараз чекають на третю дитину. Брат працює на виробництві у приватника, але там є замовлення – є зарплата, немає замовлення – вибачте. Ще брат таксував. Грошей у них завжди або взагалі немає, або впритул або дуже бракує. Мама майже всю свою пенсію і майже всю зарплату вкладає туди, але жили вони все одно не дуже.
Про власну квартиру вони могли тільки мріяти, оскільки збирати у них не виходило, а економити вони не вміли. Тільки з’являлися гроші – відразу замовлялися якісь піци, роли, купувалися в кредит телефони. Улюблена приказка – жити треба тут і зараз. От вони і жили у той час, коли я ночей не спала і заробляла.
Я старанно збирала квартиру. У мене, як я уже сказала, дві постійні роботи. Жила з мамою, купуючи продукти і повністю оплачуючи комуналку, тому що мамині гроші йшли на підтримку штанів Віті. За моїми підрахунками, ще рік – і я можу купити власне житло, не звертаючись до кредиту чи іпотеки. Але тут активізувався Віктор.
Вони вирішили взяти десь грошей на перший внесок і вкластися в квартиру. На перший внесок збирати надумали усім світом, адже чим більше спочатку віддаси, тим менше платити потім щомісячно. До мене брат прийшов в першу чергу. Від мами він знав, що я давно збираю на квартиру, а значить гроші є. Ось їх він і попросив у борг 150 тисяч гривень. Божився, що віддасть все до копієчки, але я йому відмовила.
Вітя повмовляв мене, зубами поскреготав і пішов. Мабуть, пожалівся мамі, що я не дала грошей, тому що потім вести спасенні переговори прийшла до мене вона.
– Ти не можеш відмовити братові в такій складній ситуації! У нього двоє дітей, третя дитинка скоро буде. Йому потрібно допомогти, а хто допоможе, якщо не сім’я?
– Я не дам в борг, він не віддасть ці гроші ніколи.
– Ну і що, не віддасть – заново накопичиш, ти добре заробляєш. Або давай так – ти віддаєш брату гроші, а я на тебе цю квартиру переписую. Ми з тобою якось уживемся тут, зате після мене ти єдиною господинею станеш.
Від такого щедрого варіанту я теж відмовилася. Жити все життя з мамою і чекати, коли її не стане, щоб завести сім’ю – це щось нездорове, як мені здається. Та й господинею у себе вдома хочеться бути вже зараз, а не через 20-30 років. Нехай мама живе якомога довше!
Мама вмовляла мене тиждень, але її аргументи мене не переконували. Тоді вона знайшла вихід, зручний для всіх, крім мене.
– Оскільки ти Віті допомагати не хочеш, тоді це зроблю я. Щоб їм було простіше накопичити на іпотеку, вони переїдуть до мене. Все ж за чужу квартиру не платити. Але ти сама знаєш, квартира у нас не гумова, якщо приїде брат з родиною, місця всім не вистачить. Ти вже досить накопичила на житло, можеш собі дозволити його купити.
Я, чесно, чогось подібного і очікувала, тому почала готувати документи на іпотеку. Часу мені, звичайно, ніхто не дасть, але можна пожити і на орендованій поки, вже знайшла собі маленьку квартиру-студію.
Брату допомогти – свята справа, а мені не треба, у мене ж немає діток і родини. Дуже бридко від цієї історії. Особливо від того, що вони всі такі біленькі і пухнасті, а я самі розумієте, хто.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
