fbpx
життєві історії
У сорок, якось дивлячись насебе у дзеркало, Стефанія усвідомила, що життя котиться до заходу сонечка. Вона мала звичайну сім’ю. Мама – вчитель, батько – слюсар. Будинок теплий від печі, затишно, чисто, на стіні висить ікона, а в кімнатах картини з конями. Цілий день ледве чутно працює радіо. Вона вміла плавати, виходити з будь-яких непростих ситуацій, правильно посмажити картоплю та збирати гриби. Вдома її цікавий стан не коментували. Лише брат дивився здивовано

У сорок, якось дивлячись насебе у дзеркало, Стефанія усвідомила, що життя котиться до заходу сонечка.

Вона мала звичайну сім’ю. Мама – вчитель, батько – слюсар. Будинок теплий від печі, затишно, чисто, на стіні висить ікона, а в кімнатах картини з конями. Цілий день ледве чутно працює радіо. Тато змалку різні навички розвивав у ній. Вона вміла плавати, виходити з будь-яких непростих ситуацій, правильно посмажити картоплю та збирати гриби. Це заняття – одне з улюблених.

Приготують по дощовику, гумових чобіт і прямо з ранку  – у ліси.

З собою завжди – каша та пиріжки. У руках велика палиця, щоб відлякувати змій. У кишенях завжди гарбузове насіння. Ішли весело, пісні співали, вірші читали просто про гриби!

У перший місяць осені знаходилися маслюки та білі. У другій – опеньки. Тато дбайливо навчив усьому. А дівчинка росла слухняно. У школі Стефанія відмінницею була, ніколи не ходила дискотеками. Здобула професію вчителя початкових класів, влаштувалася до місцевої сільської школи. Діти буквально по п’ятах за нею ходили, обожнювали. Пригостять то цукеркою, то яблуком, розповідають про новонароджених телят та інші домашні новини.

А вона влаштовувала свята на дні народження, походи, ігри. А особисте життя не ладналося.

І раптом до сорока років усвідомила, що все клацнула, і треба хоча б собі дитину народити.

Із цим розібралася швидко. У санаторії познайомилася з непоганим дядечком. Цікавий, пристойний працює на хлібному заводі. Ходив скрізь за нею, на танцях поряд крутився. Не обіцяли нічого одне одному, роз’їхалися після санаторію. Вона – додому, а він – собі на завод.

Вдома її цікавий стан не коментували. Лише брат дивився здивовано.

Стало дуже важко, грошей ні на що не вистачало. Їй доводилося ночами шити іграшки та в’язати дитячі речі. Усвідомлення, що в житті більше ніколи нічого не зміниться, навчило Стефу радіти звичайним дрібницям.

Донька Вірочка підросла, і вже разом із мамою ходила в ліс по гриби. Дід уже не ходив, вивчав удома з онукою пісні та вірші про гриби.

Якось гуляли вони лісом, випадково зустріли горе-грибника. Він уже кілька годин намагався повернутись туди, звідки прийшов. Заблукав. Його пригостили кашою і пиріжками, чаєм, пояснили, як правильно орієнтуватися і в який бік прямувати. А також допомогли Микиті викинути з кошика неїстівні гриби. Домовилися наступного разу піти збирати разом…

Зима прийшла, тихенько вкриваючи снігом ліс. Природа заснула до весни, а вчителька з дочкою тепер живуть у місті. Готують грибні супи, колекціонують картини з конячками та щодня зустрічають тата Микиту з роботи.

Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено

Фото ілюстративне, Ibilingua.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!