У старому львівському будинку 72-річна Ніна Степанівна оселилася наприкінці квітня. У скромну дев’ятиповерхівку жінка похилого віку перебралася з Бородянки.
Мешканці цього будинку майже весь день спостерігали за новоприбулою, сидячи на балконі. Жінка була дуже доглянута, гордо тримала поставу, але було видно, що роки беруть своє.
Валентина і Марта жили тут, здається, завжди. Вони теж були жінками у роках. Жваві пенсіонерки, які не поспішали на відпочинок. Валентина продавала сувеніри, Марта віддавала в оренду свою другу квартиру.
Улюбленою розвагою жінок були плітки. І переїзд нової мешканки до будинку віщував нові таємниці, інтриги, розслідування.
Жінка відразу здалася їм, як то кажуть, не з цього світу. З іншого міста вона не лише привезла з собою речі та розкішну кішку, а й навіть вазони притягла. Ще й не займалася нічим, тільки щодня виходила гуляти у двір або крокувала кудись далі у центр міською бруківкою.
Подруги гадали: вона збирається жити на одну лише пенсію, чи що? Жінки будували різні теорії. Але невдовзі вирішили перейти до дій та познайомилися із сусідкою ближче.
Виявилося, що Ніна Петрівна родом звідси. Жінка рано вийшла заміж та поїхала до чоловіка. Осіла в Бородянці, народила сина. Уілька років тому чоловіка не стало, а ситація в її містечку ставала все нестерпнішою. У сина своя сім’я давно. Ось вона і повернулася на батьківшину у Львів.
Так жінки почали спілкуватися час від часу. Ніні сусідки здалися привітними та цілком милими. Але ось у них Ніна Петрівна викликала дедалі більше запитань. Особливо її син, про якого вона говорила щоразу.
Мовляв. Тарас і заробляє добре, і квартиру в Києві має свою. Але їх дивувало, що при цьому жінка тут не шикує, живе скромно.
Їхні цікаві погляди не залишили поза увагою, що в магазині вона купує дешеві макарони, а м’яса зовсім не бере. Якщо син такий багатий і дбайливий, то чому ж не утримує матір? На це питання жінки посилено шукали відповідь.
Якось Валентина не витримала і прямо запитала у Ніни Петрівни, як так, що син у неї багатий, але нічим їй не допомагає. Може, він забув про матір?
Ніні стало не зручно від таких нетактовних питань. Вона розгубилася, але все ж таки відповіла:
– У нього двоє дітей, яких потрібно на ноги ставити. Не буду ж я в нього гроші просити. Тим більше, що мені всього вистачає, живу скромно, але ні в чому не потребую. Їй здавалося, що вона на допиті. Жінки уважно дивилися на неї, глузливо посміхаючись. Ніби говорили: «Вигадала ти все!»
Після цієї розмови Ніна вирішила більше не виходити на прогулянки. Хоча б кілька днів, щоб не бачити жінок. Вона думала, вони щиро питають, а їм потрібні були лише плітки. Тепер вони, мабуть, усьому під’їзду розтріпали, що тут живе божевільна стара, яку покинув рідний син.
Насправді приблизно так і було. Тому що Марта та Валентина обговорили це з кожним, хто був готовий слухати.
Одного сонячного дня Ніна Петрівна сиділа на кухні і дивилася на місто, не невеличку полощу, яку було видно з вікна. Вона думала, що треба було б вийти на прогулянку. Все одно, що думають її сусідки.
І тут вона помітила, як до будинку під’їхала добре знайома їй машина. Вона встала і помчала одягнути щось пристойніше домашнього халата.
Сусідки якраз сиділи біля під’їзду, збираючись вирушити на ринок. Вони відразу звернули увагу на шикарну машину, яка заїхала до їхнього подвір’я. На таких автомобілях у їхній дворик взагалі ніхто не заїжджав ніколи.
Жінки вже забули про похід на ринок і почали зацікавлено спостерігати. З машини вийшов гарний і статний чоловік, дуже добре одягнений. Вже Марта з Валентиною вміли судити й оцінювати людей за зовнішністю.
Але як вони здивувалися, коли назустріч цьому чоловікові вибігла Ніна Петрівна. Чоловік одразу тепло посміхнувся і сказав:
– Мамо, ну нарешті я тебе знайшов. Тут справжній лабіринт! Ти прямо погарнішала, рідні місця і справді пішли тобі на користь.
Ніна посміхнулася, обійняла його, тільки й сказавши: «Тарасе, синку».
Він дістав із багажника дві великі сумки, і вони з матір’ю увійшли до будинку.
Жінки біля під’їзду тільки й могли, що дивитись із відкритими ротами. Ось як виявляється, не вигадувала, значить. Більше вони до Ніни Петрівни з розпитуваннями не чіплялися, та й вона оминала їх стороною. Їй не хотілося більше з ними говорити, а їм було нестерпно від думки, що доведеться визнати, що вони були неправі. Пліткувати вони, звичайно, не припинили, але Ніні дали спокій.
Так і живе вона у своєму рідному місті в орендованій квартирі, а син з невісткою і онуками вже кілька разів по можливості приїжджали в гості до неї. У Київ Ніна не хоче, хоч Тарас і запрошує – їй тут добре.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
