У Степана велика родина. Три сина, дві дочки – красуні і кохана дружина Надія. У його будинку завжди лунав дзвінкий дитячий сміх. Дружина Надя – радісна і весела, навіть якщо втомлена. Що ще треба? Здається, живи і радій?
Але віднедавна Степан став помічати, що Надя його зледащіла. То сорочку забуде випрати йому, то по городу щось не встигла зробити. Ще й погладшала пристойно. Від колишньої витонченої і тендітної фігури Надійки не залишилося і сліду.
Вирішив Степан піти до одного мудрого діда в селі, попросити допомоги і поради.
– Кажеш, не встигла сорочку випрати і картоплю не підгорнула? Може, Надія втомлюється? Адже вас шестеро, а вона одна! Хто з вашої сім’ї допомагає їй по дому і городу? – примружився дідусь Назарій.
– Ніхто не допомагає! У кожного з нас свої обов’язки. Я працюю, а діти – на навчання ходять! Надія сидить вдома і не встигає нічого. Діти розпещені, постійно шумлять і галасують. Лінива вона якась стала. Ще й розповніла! – обурювався Степан.
– Розповніла говориш? Так вона п’ятьох дітей народила тобі! Як же їй не погладшати? – здивувався старий.
– Я все розумію. Але нехай худне! Багато їсть вона напевно! Мені потрібна працьовита дружина і красива! Хочу, щоб у мене була ідеальна сім’я!
– Гаразд. Іди додому. Виконаю твоє прохання, знаю, як це зробити, буде тобі роботяща красуня! – насупився сивий Назарій.
Старий виконав прохання Степана Вдома його зустріла писана красуня, молода і з витонченою фігурою.
Дівчина посміхалася йому, так само як і надія. Тільки посмішка ця здавалася якоюсь холодною і штучною.
– Ти хто? – здивувався чоловік.
– Я нова дружина твоя – Надія! Проходь, на стіл уже накрито! – посміхнулася незнайомка.
«Оце так пощастило! Про таку красуню, я навіть мріяти не смів!» – радів Степан. Поки він вечеряв, «нова» Надя бігала, як заводна. Дівчина прибирала, прала, готувала… Після того, як в будинку не залишилося жодної роботи, Надія пішла на город.
«Чому тиша така в хаті? Де діти?” – злякався раптом Степан. Але, зазирнувши в кімнату, зітхнув з полегшенням. Всі п’ятеро сиділи за столом і робили мовчки уроки. «Оце та чудеса!» – радів він. «Ось вона, ідеальна, хороша дружина!»
Через кілька годин Надія закінчила роботу в городі. Жінка сиділа на стільчику і мовчки посміхалася. Тиша, яка панувала в домі, стала напружувати Степана.
– Ви чому не бігаєте, що не граєтеся? – звернувся він до дітей.
– Тому що ми виховані і слухняні! – сказав старший син. Всі п’ятеро дітей сиділи на своїх ліжках, і дивилися в одну точку. Чоловіку стало не по собі…
– Надю, чому ти мовчиш? Тобі хіба нічого сказати мені? – обурився Степан.
– Я працьовита дружина. В мої обов’язки входить робота, яку я виконую вчасно!
– А що з дітьми? Чому вони не сміються і не веселяться, як раніше?
– Я виховала їх! Тепер діти не розпещені! – штучно посміхнулася красуня.
Від тиші у Степана розболілася голова.
– Ходімо спати! – промовив чоловік. «Може, хоч там красуня – дружина порадує мене.»
Від «нової» Надії, яка лягла поруч, повіяло неприємним холодом. Степан мимоволі доторкнувся до її руки, вона була холодною, наче лід. Чоловік швидко замотався в теплу ковдру і відсунувся подалі від Надії.
Дочекавшись світанку, Степан відразу ж побіг до старого Назарія.
– Любий! Поверни мені стару дружину! Благаю тебе! – крикнув з порога чоловік.
– Яку? Ледачу і повну? Навіщо тобі така? – здивувався сивий дід. – Зараз у тебе ідеальна сім’я. Адже ти цього хотів?
– Ні! Ні! Я хочу назад свою Надію! Хочу, щоб діти сміялися і носилися по будинку! Прошу тебе, допоможи мені!
– Але ж «стара» Надія не справляється з домашньою роботою…
– Нічого страшного, це такі дрібниці! Ми будемо допомагати їй всією родиною! – пообіцяв Степан.
– А як же її повнота?
– Та хай гладшає на здоров’я! Вона моя, найулюбленіша і рідна! – на очах Степана виступили сльози.
– Добре. Іди додому! І пам’ятай, що від добра – добра не шукають!
Степан швидко біг додому. Відкривши двері, він відразу почув галас і сміх. З кімнати вийшла весела Надя, найкраща і рідна…
Після вечері дружина пішла на город.
– Ти куди? Побудь зі мною! – злякався Степан.
– Я швидко. Тільки огірки виберу…
– Ні! Ми підемо з тобою! Діти, гайда мамі допомагати!
На городі діти стали змагатися, хто більше збере зеленого врожаю. Вони веселилися і сміялися. Через двадцять хвилин робота була закінчена. «Ось вона, щаслива сім’я!» – подумав Степан, обіймаючи свою Надю.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
