Батьки в тому році прийняли епохальне рішення: купити будинок і переїхати до моря.
Мама на пенсії, батько бізнесом займається, але може дозволити керувати дистанційно. Уже й будинок пригледіли, машину на продаж виставили, летять ось в квітні будинок шукати.
Ми з чоловіком поки на зніманні живемо, накопичуємо на початковий внесок по кредиту, важко, але жити можна. А кому зараз легко?
І, звичайно, перше, що я запитала – що буду робити з квартирою? Відповідь мене вразила:
– Квартирантів знайдемо, будемо здавати, а внуки підростуть, їм подаруємо.
– Мам, але у тебе внуки-то зараз ось живуть на зніманні, чому підростуть-то коли? Може вони надходити в іншому місті будуть?
– У тебе чоловік є, нехай і забезпечує квартирою, а я онуків забезпечу, вони мені ще «дякую» скажуть, коли у доросле життя з кваритирою увійдуть.
Ось яка логіка-то всього цього? Розумію, якби їм ці гроші прямо дуже потрібні були, але вони таки не на пенсію кудись зібралися їхати.
Я тобто не в перших рядах спадкоємців, лише мої діти. Дивуюся логіці мами часом: «ютісь донечка на зніманні з дітьми, зате про майбутнє їх не хвилюйся, у бабусі все схвачено».
Може це менталітет наш такий? Чому інші родини допомагають один одному. А у нас якось кожен сам за себе…
Фото ілюстративне з вільних джерел.
