У тітки був ювілей – 80 років. Ми з чоловіком вирішили поїхати до них в село і привітати, як годиться. Не скажу, що вони святкували, та оскільки в них є три дочки, а друга, Ірина недавно переїхала жити в їх село, я надіялась на хороші родинні посиденьки. Та все виявилось не так, як гадалося. Ми з тіткою та дядьком сиділи за столом. Я привезла з собою дорогу плящину, але вирішила не квапити події, і дочекатися сестру з сімейством. – Привіт! – ледь чутно хтось пробурчав з коридору, і зник
Є у мене тітка, живе вона в селі, у неї 3 дочки і син. Одна дочка, найстарша, живе в сусідньому місті за 30 км, але ми не спілкувалися. Тітку я відвідую раз в 5 років. І ось одного разу доля звела нас з цією старшою дочкою в селі. Ну, ми там поспілкувалися, дізналися, що через 10 днів у неї ювілей 50 років. Вони нас не запрошували, сказали, що святкувати не будуть, але ми вирішили, що це привід зав’язати стосунки.
Поїхали, привезли гарний подарунок. Посиділи, мляво поспілкувалися, чомусь не бачила я у неї радості від нашого візиту, запросили їх до себе, але вони жодного разу так і не подзвонили, і звичайно, не приїхали.
Днями поїхала знову відвідати тітку з приводу її 80-річчя, купили подарунки їй і її чоловікові заодно. Знаючи, що в село повернулася жити з чоловіком її друга дочка, яку я не бачила з дитинства, купили, крім продуктових подарунків для тітки, ще хорошу плящину, червону ікру, червону рибку, хороші консерви для застілля.
Я думала, що сестра прийде з чоловіком ввечері, організуємо застілля, посидимо, відсвяткуємо ювілей. Приїхали ми до обіду, сидимо, обідаємо, тітка відкрила “червоненьке”, сказала, що більше нічого не п’є.
Ось сидимо, розмовляємо, раптом двері відчинилися, і повз нас хтось прошмигнув, на ходу буркнувши: “привіт”. Я відразу зрозуміла, що це вона, сестриця, але Ірина навіть не затрималася біля нас, а відразу зайшла в кімнату, а ми сиділи на кухні.
Я дуже здивувалася такому приходу і, вийшовши з-за столу, підійшла до неї, обняла її і щось їй сказала, типу, ти що, як не рідна. Вона щось буркнула незрозуміле. Все це було на очах у її батьків. Я повернулася за стіл. Спілкуватися з нею бажання не було. Чоловік мій щось там у неї питав, вона ледве-ледве відповідала.
Потім її мати (моя тітка) у неї запитала, де чоловік і чи прийде він. Виявляється, він там комусь щось допомагав, випив і спить, тому не прийде. Потім через деякий час, коли всі були на вулиці, а я на хвилинку зайшла в будинок випити води, заглянула вона і сказала: “Па-па, я пішла”. Ну, па-па так па-па.
Подумала, що ввечері прийде з чоловіком. Увечері їх немає. Попросила тітку зателефонувати і запитати, чи прийдуть вони. Подзвонила, сказала, що чоловік спить досі, і вони не прийдуть. Гаразд, посиділи з тіткою і її чоловіком, відкрили пляшку хорошого червоненького, мого дорогого напитку відкривати не стали. Випили всі по трішки, навіть пів пляшки НЕ випили. Ну, думаю, може вранці прийдуть. Вранці тітка сказала, що чоловік зайнятий.
Сама Ірина теж більше не прийшла і не зателефонувала. Коли це стало ясно, я забрала з шафи привезену дорогу плящину і банку червоної ікри. Люди похилого віку таке не п’ють, а залишати їх для таких родичів я не стала.
Я подумала, що вистачить з них і залишеного червоненького та інших делікатесів, які ми привезли. Потім тітка запитала, а де, мовляв, пляшка з червоною наливкою. Я їй прямо сказала, що дорога плящина і ікра були для застілля, а оскільки його не було, то я їх назад забрала.
Ось таке у нас вийшло спілкування. Тепер і не знаю коли на наступний раз в село я поїду. Бажання їх бачити в мене немає.
Фото ілюстративне – pixabay
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
