У торговому центрі я випадково підслухав літню пару, яка сиділа на лавці. Чоловік глянув на жінку і сказав: «Оля, адже ми зробили це. Ми постаріли разом».
Цього літа в один із теплих увечері я зайшла на балкон, щоб полити квіти. І ліктем випадково зачепила горщик, він полетів униз. Горщик із квіткою приземлився прямо перед ногами перехожого, ще б трохи і! Я дуже злякалася і сховалася, щоб мене ніхто не побачив. Пройшло 10-15 хвилин і пролунав дзвінок у двері, я затамувала подих. За дверима почулися кроки. Все стихло.
Я заспокоїлася, вирішила трохи прогулятися і перевірити, можливо квітку ще можна буде повернути до життя. Відчинивши двері, я побачила новий горщик із моєю квіткою. Цей незвичайний людський вчинок став дуже дорогий мені, як прояв доброти та співчуття.
Живу я за десять кілометрів від міста, після десятої вечора автобуси не їздять і доводиться на попутку за 80 гривень сідати. Так ось, стою я і ще чоловік 15, під’їжджає машина, водій кавказької національності, і бере з собою повний салон (4 особи), і мене в тому числі довозить до Лісової галявини, а коли ми йому гроші віддавали, він відмовився і сказав: « Не таксист і мені все одно по дорозі було.А потім я дізналася, що він так щодня безкоштовно людей відвозить додому! Дуже приємно усвідомлювати, що в людях є людяність та доброта.
Мої бабуся з дідусем разом із першого класу. Нині їм по 70 років. Я молюся, щоб у мене колись було таке саме кохання. Вони гуляють, тримаючись за руки, і дідусь щодня будить бабусю словами: «Ларисо, сьогодні я люблю тебе ще більше, ніж учора».
Сьогодні ми з моїм хлопцем сиділи в кафе і я помітила, що кожного разу, коли хтось проходить повз нього, він нахиляється до мене і цілує мене в щоку. Я спитала в нього, навіщо він це робить, а він усміхнувся і відповів, що хоче, щоб усі знали, що я його дівчина. Ми обоє втратили своїх половинок близько десяти років тому. Вони хворіли на одну хворобу. Але ми змогли полюбити знову. Кожен має право на другий шанс.
Моя історія така. Коли я навчався у школі, просив у їдальні щодня. Всі сміялися з мене. Насправді ми жили не дуже багато і я щоразу приносив їжу своєму молодшому братику. Зараз, коли я подорослішав і став на ноги, то коли бачу, як старенькі бабусі й дідусі, на вигляд самотні, кладуть через термінал гроші на рахунок, гривень по 10-20, запам’ятовую номер і добраю їм ще по 1000. Робіть, люди, добро! Воно до вас ще в сто разів більше повернеться!
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, Ibilingua.com.
