У це Карпатське куротне селище Оля приїхала на заробітки. Не сама, а з майбутнім чоловіком. Богдан був шабашником, зі своєю бригадою він їздив селами і містами. Десь будував, десь ремонтував. Ось і в село, де жила Оля, якось приїхав на заробітки.
Познайомились у магазині, де Оля торгувала. Симпатична дівчина за прилавком привернула його увагу. Але вона теж не залишилася байдужою до високого брюнета з веселими очима.
Він вечорами чекав, коли вона закриє магазин, і вони йшли гуляти. Богдан мало розповідав про себе. Що був одружений колись. Але була зрада, і він пішов. І ось уже років сім колесить країною і шукає собі дівчину, яка його ніколи не зрадить. І загадково дивився їй у вічі і натяками намагався сказати, що вже знайшов.
А Оля танула від його слів. У амурних справах вона була недосвідченою. Та й де взяти цей досвід, якщо їй ніколи на побачення бігати. Батька не стало, коли їй дванадцять років було. Адже у матері, крім неї, було ще троє дітей.
І дівчинка, як старша, стала маминою головною помічницею. І вчилася, і на городі працювала. Ще й за молодшими доглядала. Після школи закінчила тримісячні курси продавців і почала працювати в місцевому магазині. Так до зустрічі із Богданом у неї був один маршрут. Робота – дім.
Коли Богдан зробив пропозицію, вона відразу погодилася. Познайомила його із мамою. Ось там за столом і з’явилася ця ідея. Поїхати на захід та заробити грошей на весілля.
– Я так вважаю шановна, Маріє Іванівно. Весілля має бути таким, щоб на все життя запам’яталося. Біла сукня, лімузин, ресторан. А на це кошти потрібні чималі. У мене накопичень мало, не вистачить. І ось що я пропоную. У мене друг біля Буковелю живе. Каже, що там заробітки добрі. Ми з Олечкою з’їздимо, заробимо. Грошей вистачить і на весілля, і на будинок. Треба ж нам потім десь жити.
Мама несміливо намагалася заперечити:
– Ну, до чого нам така розкіш? Розписалися б потихеньку, посиділи за столом із рідними. І живіть на здоров’я, —але Богдана було не переконати. А Оля, закохана по вуха, не посміла з ним сперечатися. І за два тижні їх уже проводжали рідні Олі.
З Богданом вони орендували невелику квартиру. Він одразу влаштувався на будівництво котеджів. А Олі вдалося влаштуватися лише за тиждень. І то випадково. Вона проходила повз кафе і побачила оголошення, що потрібен продавець.
Господиня, жінка років шістдесяти, довго розпитувала її. Який стаж, звідки і де живе. Оля чесно все розповіла. Тільки про Богдана промовчала, несподівано для себе.
– Самотня значить, – потарабанила пальцями по столу господиня і задумливо сказала: – Підійде!
Оля перепитала:
– Що ви сказали? – Алла Сергіївна здригнулася і посміхнулася: – Кажу, підходиш ти мені. Виходь завтра на роботу. Тільки не запізнюйся, не люблю я цього.
На квартиру Оля летіла, як на крилах. З порога обійняла Богдана.
– Я знайшла роботу. Ура!
Він похмуро сказав:
– Вітаю, – і тут дівчина нарешті помітила його стан.
– Що трапилося, Богдане?
Він заходив по кімнаті.
– Сталося, Олю, ось що. Подзвонили мені. Син мій захворів. І мені терміново треба їхати додому.
Оля так і сіла.
– Ти мені про дітей нічого не говорив.
Він хмикнув:
– Говорив, не говорив, яка різниця? Факт у тому, що їду я. Вибач, взяти із собою не можу. Сама розумієш, дружина не зрозуміє. Ти попрацюй поки, може, на зворотну дорогу і заробиш.
Оля заплакала:
– А навіщо ти мене обманював? Навіщо сюди притяг?
Богдан, не роздумуючи, відповів:
– Ну чого ти, як маленька. Важко самотньому чоловікові без жінки. А ти гарненька. Ну не міг я повз пройти. І сюди покликав, щоби на боці нікого не шукати. Дівчата зараз меркантильні, їм гроші потрібні. А тобі й ласкавого слова достатньо, — цинічно заявив він.
– І як я тобі могла повірити! – скрикнула Оля.
– Ну, вибач, який є. Не принц. Але й ти не принцеса. Просте сільське дівчисько, яких багато. Скажи дякую, що я тебе з твоєї нірки витяг. А то так би й жила біля корів, — зареготав він. Олі навіть слів не знайшлося дл відповіді. Вона просто пішла і довго ходила вулицями. А як повернулася, ні Богдана, ні його речей уже не було.
Оля стиснула зуби і почала працювати, нікому не показуючи, що в неї на душі. Добре, що особливо ніхто з розпитуваннями не ліз. Алла Сергіївна господаркою була суворою, але й справедливою. Вказувала на помилки, але делікатно. Принаймні в Олину сторону. Хоча інші шепотілися, що вона спочатку так, а потім штрафи за все. За запізнення, за те, що мало наторговують.
Але минув тиждень, другий і все частіше Оля ловила вивчаючий погляд господині. У дівчини пробігало тремтіння по спині і починали труситися руки від хвилювання. І одного разу Алла Сергіївна викликала її до свого кабінету. Оля злякалася. Подумала, що її зараз звільнить. Хоча начебто нема за що.
Тихо постукала відчинила двері і з подивом побачила накритий стіл.
– Ти проходь, Олю. Давай чайку поп’ємо та поговоримо про те, про се. А то ти в мене майже місяць працюєш, а ми так і не познайомилися до пуття, — привітно посміхнулася Алла Сергіївна. Оля несміливо присіла на край стільця.
— Та не бійся, дитино, я не така страшна, як тобі напевно вже наговорили — підбадьорила її господиня. Оля видихнула і взяла чашку з чаєм.
-Я ж теж не місцева. Приїхала сюди років двадцять п’ять тому з чернігівської глибинки. Але, як бачиш, знайшла своє місце у цьому житті. Є бізнес, син дорослий. Чоловік пішов давно, та я й не жалкую. А в тебе є хтось? Наречений наприклад? – душевно нахилилася вона до дівчини. І така доброта була в її голосі, що Оля розплакалася і розповіла їй про свій перший та останній невдалий досвід.
– Бідолаха, як він з тобою, – пожаліла її Алла Сергіївна. – Але ти не плач. Знайдеться і тобі добрий хлопець. А хочеш я тебе з сином познайомлю? Він у мене гарний хлопчик, не розпещений, — раптом запропонувала вона.
Оля розгубилася:
– Не знаю, – пробелькотіла.
Господиня встала:
– От і вирішили. Завтра до мене у гості поїдемо. А поки йди, працюй.
Будинок у Алли Сергіївни був великий. Оля від такої розкоші навіть дар мови втратила.
– Ти проходь, – засміялася Алла Сергіївна і підштовхнула її вперед. — Миколо, синку, спустись до нас. Я хочу тебе з Олею познайомити! – крикнула Алла Сергіївна.
З другого поверху почулося:
– Ура! Мама Колі наречену привела! — і сходами збіг чоловік.
Оля здригнулася. Бліде обличчя з білими віями та бровами. Голова лиса з пучками білястого пушку. Очі світло-блакитні, здавались скляними. Він став радісно стрибати навколо дівчини і плескати в долоні:
– Наречена, наречена! Колі потрібна гарна наречена! – Алла Сергіївна взяла його за руку і ласкаво запитала:
– Подобається, синку?
Він закивав так енергійно, що Олі навіть злякалася.
– Дуже! – посміхнувся радісно.
Алла Сергіївна крикнула:
– Валентино Тимофіївно, заберіть Колю, а то він перехвилювався, – з бічних дверей вийшла жінка похилого віку і з умовляннями, повела чоловіка.
-Ну, Олечко, як тобі мій син? – Запитала вона у приголомшеної Олі.
– Милий, – обережно відповіла вона.
– Я так і знала, що зробила правильно, що обрала тебе. Ходімо до кабінету, я тобі хочу зробити пропозицію, – сказала Алла Сергіївна і відчинила двері.
-Ти розумієш, Олю, мій син не такий як усі. Ну ти й сама все бачила. Але він дуже добрий хлопчик, повір мені. І ось, що хочу тобі запропонувати. Виходь за нього заміж. Він хоч і здається дитиною, а насправді чоловік. Мені порадили його одружити. Ось я шукала для нього наречену. Ти не думай, житимеш у розкоші. А якщо онука мені народиш, то в золоті купатимешся. Ну як ти ? Згодна? – Алла Сергіївна подивилася на дівчину.
Оля довго мовчала, а потім насилу підбираючи слова, відповіла:
– Ви вибачте, Алло Сергіївно, але я не можу. Ваш син мені не пара. Ви багаті, а я дівчинка з села. Не звикну я до такого життя.
Алла Сергіївна встала і примружила очі:
– Не відвертайся і не неси нісенітниці. Був би мій син здоровим, одразу погодилася б. А я б ніколи до такої, як ти, не звернулася. Приїхала тут, нещасна, чоловік покинув. І правильно зробив. З вами так і треба. Забирайся звідси. Пішки. І, до речі, ти в мене більше не працюєш. І якщо язиком тріпатимеш, пожалкуєш. Зрозуміла? За розрахунком завтра прийдеш. Моя тобі порада, їдь назад. Тобі тут робити нічого.
Олі грошей вистачило лише на квиток. Дві доби вона їхала додому, не їла. А коли побачила рідну хату, ледве втрималася, щоб не впасти і не цілувати землю. І зареклася, що більше звідси ні ногою. Їй вражень вистачить на все життя.
Зараз Оля заміжня за місцевим хлопцем Тарасом, виховує донечку, допомагає мамі і меншим. Все у неї добре.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, Ibilingua.com.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
