У це важко повірити, але для моєї мами город і дача важливіші за власних внуків, тобто моїх дітей. Це стало розуміло минулого року, ну а зараз повторюється, весна ж настала.
У мене є чоловік та двоє маленьких дітей. І все добре. Я працюю. І у свої 35 років уже можу похвалитися пристойним бізнесом. Зараз якраз такий період, коли є можливість розширитися, і я не маю наміру упустити цей шанс. Тому я готова працювати та працювати.
Чоловік мене у всьому підтримує. Він також працює і у разі потреби допомагає з оплатами. Хотілося б сказати те саме про маму.
Рік тому вона вийшла на пенсію. Робити їй нема чого, нудно, та й у місті не особливо розслабишся. Тому, щоб їй було де відпочити, я купила їй дачу. Звичайно, мама була дуже рада і майже відразу там ночувати стала, бо всі умови для життя в будиночку є.
Правду кажучи, за цим у мене були і свої власні «корисливі» цілі. Я хотіла, щоб улітку дітям було куди поїхати, щоб за ними бабуся доглядала. Ні в мене, ні в чоловіка немає особливо часу на них, а знайти хорошу няньку непросто. Але, як виявилось, мамі це нецікаво.
Тепер вона вся на городі, у закрутках та консервах. А коли я прошу її допомогти з дітьми, вона не має на них часу. То в неї малина, полуниця, смородина чи щось. Головне, вона каже, що для нас це все робить. Але ми обидві чудово розуміємо, що мені ці овочі в банках взагалі не здалися й даром.
Найприкріше, що я ніколи особливо ні про що не просила маму. Завжди намагалася їй допомагати грошима та іншим. Зараз я працюю практично 24/7, і хотілося б, щоб із дітьми сиділа рідна людина. Навіть не «хотілося б». Мені це дуже потрібне і я чесно мамі про це кажу.
То невже не можна хоч на якийсь час відкласти ці грядки і приділити час своїм онукам? Я не розумію як так можна. Адже вона знає, як мені доводиться! І ось весна, вона вся поринула у порпання на грядках, а внуків для неї наче не існує.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.