fbpx

У цій метушні дав “про себе знати” телефон, я навіть підскочила від несподіванки. На екрані висвітлилось – мама. Я була впевнена, що це небилиці, і не підняла слухавку, оскільки була зайнята. Через деякий час мама знову зателефонувала

У цій метушні дав “про себе знати” телефон, я навіть підскочила від несподіванки. На екрані висвітлилось – мама. Я була впевнена, що це небилиці, і не підняла слухавку, оскільки була зайнята. Через деякий час мама знову зателефонувала

Як і кожного року перед новим роком у мене дуже багато роботи. Потрібно все закінчити, доробити, щось та й переробити. Робота йде повним ходом, навіть почаювати немає часу.

У цій метушні дав “про себе знати” телефон, я навіть підскочила від несподіванки. На екрані висвітлилось – мама. Я була впевнена, що це небилиці, і не підняла слухавку, оскільки була зайнята.

Через деякий час мама знову зателефонувала. Довелося підняти слухавку і перепитати, чи можна трішки цю розмову відкласти. І тут мама взяла, та й сказала мені, що вона вже не “холостячка”, що вони з Олегом Петровичем розписалися.

Мама виховувала мене сама, хоча ні, не так, була ще бабуся, яка багато в чому допомагала. Ми жили дружною жіночою родиною. Про свого батька я ніколи нічого не чула. Усі спроби дізнатися хоч щось у мами закінчувалися “нічим”. Це згодом я зрозуміла, що для мене це дуже важка історія.

А тепер, в дорослому віці, мені навіть не цікаво про нього щось чути, хоча, при найменшому бажанні тата можна з легкістю відшукати в соціальних мережах.

Я була переконана, що якщо б тато хотів зі мною спілкуватися, то давно б це зробив.

В даний час вже потреби в батькові немає. Я дівчина доросла, має свою сім’ю. Точніше ми з Вадимом живемо разом, так скажемо – притираємось один до одного.

Звісно, мені б вже хотілося узаконити наші стосунки, як-не-як, ми разом вже три роки, та є як є. Вадим не проти стати зі мною на рушничок щастя, просто не поспішає, оскільки час важкий для всіх українців. Ще на початку відносин ми вирішили, що з дітьми поспішати не станемо. Хочеться добре стати на ноги, а тоді вже й про діток думати.

Як і для кожної дівчини, штамп в паспорті для мене важливий, але не примушувати ж Вадима силою. Він каже, якщо з дітьми не поспішаємо, то для чого все це тоді. Може й так…

А тут ще мама вийшла заміж. Ще й не сказала про свої плани, а просто поставила мене перед фактом. Я серцем відчувала, що тут щось не чисто.

Незадовго до того, як я почала жити окремо, з життя пішла бабуся. Квартира була приватизована на трьох. Тепер мама володіє бабусиною часткою і має дві третини майна.

Чоловік, що з’явився в житті матері, все своє майно залишив колишній дружині і трьом дітям. Прийшов ні з чим та оселився у маминій квартирі. Із роботою у нього теж не все гладко. Заробіток нестабільний. Два місяці працює, два у пошуках нової роботи, бо на попередньому місці щось не все вийшло гладко.

Мама заробляє добре і виходить, що практично утримує Олега Петровича. Звичайно він інколи працює, то всі гроші несе додому і потім просить у мами на “пінне” та проїзд.

І ось прийшовши додому після роботи, я вирішила зателефонувати мамі, щоб привітати її з урочистою подією. І озвучила свої думки, щодо спадщини. Щоб часом цей Олег Петрович нічого “чорного” не придумав. Мама заявила, що її чоловік порядний і не претендуватиме ні на що.

Все ж добре, тільки щось цей порядний вже роз’їжджає на маминому Audi і мешкає на її території.

Мама стала мене звинувачувати у всіх “гріхах”. Що вона ще молода, а я зібралася з нею прощатися. Я розумію, наразі розмови про спадок не доречні. Насамкінець мама видала, що я просто їй заздрю, що у свої 51 вона вийшла заміж, а мене у 26 ніхто під вінець не кличе. І вимкнула слухавку.

Як гадаєте, мені варто хвилюватися за спадщину?

Фото ілюстративне спеціально для ibilingua

You cannot copy content of this page