Через знайдені чоловічі шкарпетки розлучатися, чи що?
Є у нас із дружиною така сімейна пара друзів – Толік та Рита. В інституті навчалися разом, майже одночасно побралися, народжували дівчата наші з різницею у місяць – словом, вже років 10 не розлий вода.
У цьому Анатолій – сім’янин від Бога. Надійності в ньому, як у танку, і любить свою Маргариту, як мало хто у наш час. І ось вони зібралися переїжджати на нову квартиру. А ми їм коробки свої великі віддали – міцні, самі ними користувалися, коли квартиру купували та речі пакували.
Але щось у них там затяглося, і переїзд відбувся лише за місяць. І тільки вони заселилися і речі розпакували – дзвонить увечері Рита, проситься з чоловіком у гості.
Ну, ми як годиться, стіл накрили, чекаємо. З’являються вони – похмурі, як хмара, у Рити на обличчі сльози, а Толік насуплений, ми його таким ніколи не бачили. Питаємо:
– Ви що, що сталося?
Маргарита нам целофановий кульок простягає, в якому шкарпетки чоловічі лежать, і каже, дивлячись на дружину мою:
– Ми вам носки принесли з вашої коробки. Ледве не розлучилися через них! Коли речі з ваших коробок розбирали, мій Толік їх на дні знайшов. І одразу на мене – звідки, мовляв, та що ж ти мужиків у хату водила, доки я на вахті заробляв! А я ж його люблю, і в думках ніколи змінити б не посміла! Ледве заспокоїлися, коли я зрозуміла і йому насилу пояснила, що вони просто в коробці завалялися вашій а ми ж її не перевіряли – ось поверх просто своїх шмоток і накидали!
Тут і Толік почав вибачатися:
– Та я вже зрозумів усе, Ритусю моя рідна! Ну прости! Та я тобі все що хочеш! Місяць із неба!
– Краще плитку давай нову на кухню купимо.
Ось мудрості Маргариті, звичайно, не позичати. Вміє вона навіть у важких ситуаціях емоції сховати, в розпач не впадати, розумні пояснення знаходити, і зла потім теж не тримати за такі звинувачення та сутички.
Коротко кажучи, ми посиділи добре, і пішли вони вже в хорошому настрої. Щасливі.
А шкарпетки ми ті, звичайно, викинули. Я шовкових зроду не носив – тільки навіщо таку сім’ю через це руйнувати? Друзі ж наші хороші.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з відкритих джерел, Ibilingua.com.
Недавні записи
- На днях вирішила завести синів до бабусі з дідом в село. Але там на мене чекав неприємний сюрприз. Виявляється, брат намовив маму з татом, щоб вони всю хату переписали на нього, бо я вже, ніби, своє отримала. Але ж я то отримала не від батьків. Мама пояснює все тим, що Михайло з дружиною будуть їх з татом доглядати до останнього. Але мені хата не потрібна, щоб жити. Мені б дітей мати куди завести, від задушливого міста
- Коли молодша дочка Лариси кинула “квіточку” з полунички мені прямо на дизайнерські штори, я ледь не луснула від злості, і відразу ж зробила зауваження і мамі і дитині. Як-не-як, а Софійці вже два роки минуло, елементарне вона повинна знати. Сестра чоловіка на мене сильно образилася, і коли взувалася сказала, що з таким ставленням до її дітей, нам Боженька ніколи своїх не дасть
- Відразу ж після весілля невістка взялася керувати. Надумала воду в хату провести, потім ванну кімнату облаштувати. Я їх переконувала до останнього, що в селі цього не потрібно. Не слухали. Син наче очманілий слухав дружину. Потім в рух пішли євроремонти. Я і тут я влізла. Закінчилося все тим, що я одна в хаті залишилася. Ви знаєте, мені так соромно за свій вчинок перед сином і невісткою. Я б хотіла все повернути, але вже пізно
- Свекор сидів в дальній кімнаті з газетою в руках. Я ж прийшла і сказала, що сідаємо за стіл. Він так на мене дивно подивився, і нічого не відповів. Потім свекруха його гукнула – тишина! І вже після цього вона попрямувала в кімнату, щоб особисто йому сказати, що “його величність” можуть йти до столу. Коли ми були наодинці з Андрієм, я його спитала, чому тато так дивно сьогодні поводиться, а він відповів, що це не сьогодні, а все життя так
- На Трійцю був день народження в онука. Ми з чоловіком прийшли гонорово, з конвертом, а ось свати подарували аж коробку цукерок. – Дай Бог, щоб наступного року було легше, і ми купимо подарунок за два роки. – І це в них такі балачки повторюються з року в рік. Але через тиждень я дізнаюся, що вони зі сватом купили собі нову плазму. І ці “бідні взяли її не в кредит, а повністю розрахувалися. Ось так себе треба любити. Мені б соромно було на їм місці