fbpx

У цю суботу був мій день народження. Я ретельно готувалася: мала прийти мама, з якою ми не спілкувалися три роки. Мама… Серед гостей були батьки Романа, його старший брат з родиною, моя хресна. І мама. Коли всі вже сіли за стіл, після першого тосту, який сказав Роман, мама встала і почала всі страви по черзі носити і викидати у смітник. Ми мовчали. Потім вона пішла. Не простила

У мене з мамою сталася дуже складна історія. Можете мене, звичайно, осудити, але розповім, як є.

Мама з татом розлучилися, коли мені було 13 років. Тато їздив у Чехію на заробітки, а потім там лишився біля іншої жінки. Він брав участь у моєму житті фінансовою допомогою і рідкими зустрічами 2-3 рази на рік. Я на нього не ображаюся, це життя, вдячна і за те, що він робив. Зараз у нас з ним такі самі рівні людяні стосунки на відстані.

Моя мама була і є сильною і гарною жінкою з непростим владним характером. Коли мені виповнилося 18, в її житті з’явився чоловік. На 6 років за неї молодший. Вони не розписувалися, але жили разом, у нас, бо свою квартиру він лишив першій дружині і дочці.

Я десь через рік зрозуміла, що кохаю Романа. Це була моя душевна таємниця, про яку я мовчала, як риба. Я навчалася в університеті і чесно намагалася відволікатися на однолітків, зустрічатися зі хлопцями-студентами. Але в мене це виходило погано.

Мама тоді поїхала на три дні у відрядження, а ми з Романом… Ні, тоді ми просто поговорили. Зізналися одне одному у почуттях, які давно оселилися у наших серцях. Звісно, ми почувалися винуватими, тому так довго і намагалися приховувати це від себе самих, від одне одного. Роман сказав, що йому потрібен якийсь час на розставання з мамою, і лише потім ми, можливо, спробуємо побудувати наші стосунки. Він нічого не обіцяв. Але я була готова чекати.

Лише через півроку після того, як Роман з’їхав від мами, ми почали зустрічатися.

Звичайно, настав час, коли дізналася мама. Вона не змогла зрозуміти. Вона не повірила, що ми не зустрічалися за її спиною і не зраджували її. Але у нас з Романом у цьому сенсі сумління чисте.

Ми з Романом одружилися, у нас підростає дочка.

Два тижні тому мені вперше за цей час подзвонила мама. Сказала, що їй відболіло, що пора все забути і почати спілкуватися, адже ми найрідніші люди – мама і дочка, і це найголовніше.

Як же я зраділа!!! Я не можу передати ту радість, яка хвилею накрила мене всю, я плакала від щастя і полегшення. Нарешті у мене знову буде мама, а у моєї Златки – бабуся. Я запросила маму на свій день народження, я так тішилася, що знову обійму її, візьму за руку…

Мій день народження був минулої суботи. Вирішили відзначити вдома у родинному колі, адже часи зараз не прості, не до ресторанів. Та й дочка маленька ще для таких заходів, Златка звикла засинати о 9-й вечора у своїй кімнаті, а дорослі собі можуть на кухні сидіти і святкувати далі.

Я ретельно готувалася: мала прийти мама, з якою ми не спілкувалися три роки. Мама… Серед гостей були батьки Романа, його старший брат з родиною, моя хресна. І мама.

Коли всі вже сіли за стіл, після першого тосту, який сказав Роман, мама встала і почала всі страви по черзі носити і викидати у смітник. Ми мовчали. Всі заклякли і просто німо дивилися на машинальні дії моєї мами. Це було моторошне видовище. Я не могла змусити себе поворухнутися і мовити хоч слово, спробувати зупинити її. Так само закам’янів Роман і решта гостей.

Коли на столі нічого не лишилося, крім порожнього посуду, мама пішла. Лиш тоді ми оговталися. Я встала і пішла вкладати дитину. Гості тихо розійшлися.

Не простила. Я схлипувала всю ніч, Роман притискав мене до себе. Навіщо приходила? Навіщо?

Автор – Надія Д.

Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено

Фото ілюстративне, Ibilingua.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page