У Василя, мого двоюрідного брата, недавно з’явилася на світ четверта дитинка. Живуть вони з Юлею дуже бідно. Ми з сестрами чим можемо, допомагаємо. То підгузки купимо, то сорочечку. Та одного разу, коли Ромчику було десь місяців три, прибули вони всім сімейством до нас в гості. Сидимо ми на кухні, я малюка на руках тримаю, а він так ніжно обійняв мене своїми пухкими рученятками. І тут брат видає фразу. – Ти зараз серйозно, чи все ж жартуєш?
Пару місяців назад невістка, дружина двоюрідного брата, привела на світ четверту дитину. Дев’ять місяців дались їй важко, пару раз клали в лікарню.
Юлю після появи на світ дитятка сильно “рознесло” – до 56-го розміру, вона була вся набрякла, важко пересувалася. Нас всіх дивувало тільки одне: як вони з нашим телепнем будуть ростити дітей?
Старші підросли, стали ходити на сезонні заробітки – город прополоти, малину зібрати, груші перебрати. За молодшою дитиною дивитися старші не хотіли: малюк був дуже неспокійним і плаксивим.
Час від часу я і мої сестри передавала підгузки і одяг для їх молодшого, одягали дітей постарше, давали гроші на продукти.
Іноді я бачила, як Юля з відразою дивиться на новонародженого, різкими рухами струшуючи його під час заколисування. Один раз, не витримавши такого видовища, я забрала дитину і відправила її спати:
-Іди відпочинь, я сама з ним посиджу.
Юля кивнула і з задоволенням влаштувалася на дивані. Безсонні ночі давали про себе знати: вона ставала дуже запальною, зривалась на дітей.
Чоловікові не говорила ні слова, тому як Юра, як я зрозуміла, встиг їй наговорити, що раз вона так розтовстіла і змарніла, ніхто не неї не зазіхне, якщо він піде від неї. Нехай, мовляв, дякую скаже, що він з нею живе.
Брат з дружиною приїхав в місто пройти щомісячний огляд у педіатра. Точніше, за цим приїхала дружина, а він нібито відправився шукати роботу. Хоча, якщо чесно, ні на якій роботі він довго не затримувався – любить заглянути до чарки.
Увечері прийшов злегка “веселий”, але досить нормальний. Сидимо на кухні, я накрила на стіл. Спочатку нагодували дітей, потім сіли самі.
Я здивувалася, що маленький у мене на руках вів себе незвично тихо: поклавши голову на моє плече, сопів в дві дірочки і міцно тримався своїми крихітними руками за комір сукні, немов обіймаючи мене за шию.
Юля невдоволено подивилася на нього і видала:
– Ти диви, як вчепився! Це тобі не мама, а тітка, чужа тітка!
-А ти чого лізеш? – встряв брат. – Бачиш, навіть він відчуває, яка ти погана мати, він весь час у тебе на руках скиглить.
Потім несподівано як видасть:
– Богданко, у тебе ж дітлахи вже великі, самостійні. Давай ми тобі цього залишимо, буде тобі другим сином. Якраз дві дівчинки і два хлопчики, що скажеш?
Юля не проронила жодного слова, немов так і треба. Я втратила дар мови:
– Ви розум маєте? Як можна так запросто віддавати власну дитину, навіть родичці? Навіть кошенят або цуценят так не роздають…
Бачачи, що я поступово починаю закипати, Юля поспішила мене заспокоїти:
– Так пожартували ми, що ти так розхвилювалася? А взагалі він у мене звик на руках спати, головне, йому вдень не можна давати відсипатися, а то вночі спокою не дасть.
У мене знову ступор: що за розмови пішли? То вона жартує, то дає поради, як краще справлятися з немовлям. Коли вони стали збиратися, я відвела брата в сторону і кажу:
– Ти серйозно так говорив?
– Ну, як тобі сказати… – задумався і чеше голову брат. – Просто він нам спати не дає, та й нам теж хочеться побути в тиші. Якби ти доглянула за ним хоча б до року, нам було б трохи легше.
– А потім, коли йому виповниться рік?
– Потім ми могли б його забрати, він же стане більш самостійним.
– Супер! Я до року не буду спати, потім прийдете ви і заберете дитину, тому що він вже стане спокійним і самостійним.
– Так перестань ти бурчати, чесно! – брат намагався все перевести в жарт. – А взагалі було б непогано.
Знаєш, якщо я візьму дитину на виховання, то назавжди, а не до того часу, поки про нього не згадають батьки. Він тобі не іграшка, щоб сьогодні віддати, а завтра забрати. Або викинути, якщо набридне.
Я відкрила двері, попрощалася з невісткою і поманила до себе свого недолугого братика:
-Наступного разу добре думай, утримувати дітей коштує дуже дорого. У мене тут не тимчасовий дитячий притулок, щоб таким втомленим батькам на кшталт вас, було зручніше жити.
Брат спалахнув, але нічого не сказав. Мовчки закинув на плече сумку з речами малюка і спустився слідом за дружиною.
А що б ви зробили, з такою “пропозицією”?
Фото ілюстративне – pixabay
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
