Людмила і Степан виросли в одному селі. Він на три роки за неї старший. Коли вже зустрічалися. то обоє мріяли виїхати з села кудись у місто, але так і не склалося. Одружилися. Від бабусі й дідуся Степанові дісталася добротна хата, зробили ремонт та й стали жити. Господарством, як і всі, обзавелися, діток двох народили.
Потяглися роки. Робота в агрогосподарсві і в конторі, будинок, хазяйство, молоко-картопля, телевізор, посиденьки з сусідами і родичами… На річку літом і по гриби восени. Багато років – одне й те саме. Важка робота і однаковий відпочинок. Але вони звикли. І навіть любили своє життя і не уявляли іншого.
Та й одне одного кохали, але роки і звичка зробили свою справу. Все увійшло у тихе русло побуту, барви почуттів втратили свої яскраві кольори. Все, як у всіх, одним словом. Образ також накопичилося дрібних, невдоволення одне одним. Людмила втомлювалася, бо майже все господарство на собі тягла, а Степан після роботи все більше на дивані любив повалятися або до мужиків на доміно у гараж, звідкіля повертався, хмільно хитаючись, і одразу спати.
Та все рівно зберігали Степан і Людмила відданість одне одному, бо стали вже немов одним цілим одне з одним і зі своїм життям, своїм селом.
А от діти, коли виросли, випурхнули не тільки з батьківського гніздечка, а із села. Дочка Наталя аж у Польщі опинилася сім років тому, а син молодший навчався у Києві, одружився на дівчині з Полтави і переїхав до неї, там обоє лікарями працювали.
Невістка Галинка їм подобалася, весела і розумна. Народилися вже у низ з Ромою двоє діток, хоч Роман і молодший за сестру Наталю, яка займалася поки що кар’єрою.
Самотньо стало в їхньому будинку, коли діти розлетілися, але звикали, хоч і не просто було. Чекали дітей і онуків в гості, жили звичним життям.
Людмила останнім часом зовсім не любила на себе в дзеркало дивитися: згасаюча стомлена вічною роботою жінка, кращі роки позаду. Одна радість – у квітнику порпатися та серіали дивитися…
Але ось став кликати їх у гості син, бо за п’ять років жодного разу батьки у них ще не були. Та вдвох поїхати як? Хазяйство ж. От і сказав Степан дружині, щоб з’їздила сама, розвіялася, подивилася, як діти живуть.
Людмила і поїхала. На три тижні.
А повернулася геть іншою, Степан – і той ледве впізнав! Що вже там казати про родичів і сусідів.
У всіх в їхньому маленькому селі просто щелепи відвисали, коли Людмила надвір виходила, йшла вулицями.
І що з нею сталося після поїздки до сина в Полтаву?
Та таке сталося, що Степан он і на городі майже сам тепер все робить, а після роботи – до худоби біжить поратися, доїти корову навіть, інші справи господарські на себе взяв. А раніше ж Люда майже все сама, а він – на диван або до мужиків на доміно і сто грам.
А це все невістка Галинка, яка якраз у відпустці була. Вона одразу взялася за Людмилу.
У перукарню на другий же день свекруху відвела, до косметолога і на масажі всі три тижні на диво-процедури водила. Навіть у басейні побувала Людмила, наплавалася. Син Роман гроші дав, а невісточка їй шопінг влаштувала. Стільки речей нових гарних накупили, які так личили Людмилі! Своє старе вбрання, у якому приїхала, вона навіть з собою назад не забирала, там з Галинкою викинули.
Приїхала додому Людмила у всьому новому одязі і сама – геть нова. І зовні, а головне – всередині. Молодша на десять років, не менше. Очі світяться, голова високо піднята на тонкій красивій ще шиї.
Такі зміни осяяли їхнє зі Степаном життя, вдихнули в їхні дні свіже повітря, оживили почуття.
– А мені вона така подобається, не хочу, щоб вона змінювалася, перетворювалася на колишню. Хочу, аби довго-довго лишалася такою, як зараз! Тому берегти її буду з усіх сил, щоб ви не думали і не говорили, – казав Степан друзям-мужикам, які зазивали на посиденьки в гараж і кепкували з нього через те, що упадав за своєю Людою, як хлопчак сімнадцятилітній. – Тому не до вас мені, вибачайте, хлопці!
І Степан біг допомагати своїй красуні-Людмилі, щоб ще лишався у них час не лише на роботу, але й на одне одного і на красу навколишнього весняного світу.
Автор – Олена Мірошниченко
Спеціально для Ibilingua.com.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
