fbpx
життєві історії
У якийсь момент Марина бере одного кота на руки і дає доїсти зі своєї тарілки і вилизати її. Ми з чоловіком на це дійство, звичайно, витріщилися. Я в цю мить зрозуміла, що у квартирі взагалі немає місця для годування котів! Питаю Марину, чи вона щось не переплутала, а Марина на мій здивований погляд: вони у нас чисті, їдять з нами, з нашого посуду, що тут такого? А мої діти весь час до них ходять!

Півроку тому ми переїхали у свою новеньку квартиру в новобудові і одразу здружилися з сусідами з нашого поверху, Мариною і Тарасом. У них дочка – ровесниця нашої старшої донечки, дівчатка здружилися також.

Діти постійно бігають одне до одного в гості, дівчата часто уроки вчать разом або у нас, або в них. Ну і молодший наш, чотирирічний Назарчик, часто з дівчатами разом час проводить, він взагалі всюди за сестричкою Софійкою любить ходити.

Позавчора у Марини був день народження, і вони вперше запросили нас до себе всім складом. Ми купили подарунок, квіти і пішли. Крім нас більше нікого і не було, тому що батьки і Марини, і Тараса в іншому місті живуть, далеченько від нашого. Та і, як вони сказали, зараз часи не такі, щоб «весілля» збирати.

Посиділи добре, по-сусідськи. Діти гралися, дорослі собі розмовляли, жартували, сміялися.

У сусідів двоє великих гарних пухнастих котів, і ось у якийсь момент Марина бере одного з них на руки і дає доїсти зі своєї тарілки і вилизати її. Ми з чоловіком на це дійство, звичайно, витріщилися.

Я в цю мить зрозуміла, що у квартирі взагалі немає місця для годування котів! Питаю Марину, чи вона щось не переплутала, а Марина на мій здивований погляд:

– Вони у нас чисті, їдять з нами, з нашого посуду, що тут такого?

Та ні, нічого. Просто мої діти весь час до них ходять! Чай там п’ють, млинці їдять чи ще щось з того самого посуду, що вилизують її коти! А так то ні, зовсім нічого.

У нас собака є, улюбленець родини, але ми не годуємо його з наших тарілок! Віку, дочку Тараса й Марини, ми також чимось постійно пригощаємо. Але не з собачої миски!

Одним словом, я в прострації досі. Зі своїм уставом в чужу ж хату не полізеш, але я такого не розумію! От що робити? Заборонити дітям дружити чи їсти у них? Давати з собою свій посуд і делікатно спробувати пояснити Марині свою точку зору на це все? Так образиться ж все одно.

Чоловік говорить: нехай до них більше не ходять, у нас спілкуються чи на прогулянках, і крапка. Але якось це теж не зовсім вихід… А якщо вони знову нас в гості всіх покличуть?

Я розумію, що то їх котики і все там у них спільне, але ж це ненормально, чи я не права і можна їсти з домашніми тваринами зі спільного посуду?…

Спеціально для Ibilingua.com.

Передрук без гіперпосилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook і залишайте свої коментарі!

You cannot copy content of this page

facebook