Мій син Михайло три роки тому одружився вдруге. Перша невістка Наталочка була дуже гарною дівчиною, нашою, сільською, хазяйновитою, вірною. Михайло вивіз її у місто, де сам купив собі квартиру після заробітків в Європі.
Ми з чоловіком народилися й виросли в селі, дуже любимо землю й господарство. І хоч зараз вже не молоді, та досі і город садимо, і сад доглядаємо, і птицю й одну корову тримаємо, А як інакше прожить і прокормитися? так, це важка праця, книжки читати й серіали дивитися нам немає коли.
Та що там – ми навіть за новинами не надто встигаємо слідкувати! Але це добре, бо не так переживаємо, а просто живемо своє сільське життя. Працюємо не покладаючи рук, але маємо все своє – і для себе і на продаж. От тільки в чоловіка, на жать, здоров’я останнім часом стало все частіше підводити, і тепер левова доля всієї роботи на мені. Та я не скаржуся.
Але історія моя не про це, а про мою поїздку в місто до невістки й сина. Я вже сказала, що в сина це друга дружина – пішов наш Ми хайло до цієї Олени. По двоє діток у нього й там, і там. мені ця міська Олена одразу до душі не припала, але що ми могли вдіяти проти вибору дорослого сина? Живуть, йому наче добре й це головне.
Так ось, учора моя невістка Олена мала 36 років. Та я поїхала у місто до дітей на два дні раніше – щоб усе їй допомогти, разом приготувати всілякої домашньої смакоти – голубців, завиванців, холодцю, перців нафарширувати, торт спекти, млинців з сиром солодких.
Привезла з села всього свого – курку, качку свої, свининки на холодець купила в сусідів, яєць – теж своїх, мочка і сиру, тільки зробила. Ну й овочів-фруктіва, само собою. Ледве доперла все маршруткою! Син сказав, що на чергуванні й зустріти не зможе в цей день.
Микита просив, аби я наступного дня приїхала, тоді б він по мене на автостанцію приїхав, але я не стала чекати – хотілося дуже допомогти невістці, з внуками більше часу провести.
Та все пішло не так, як я очікувала. Невістка, зустрівши мене, напоїла чаєм і супом нагодувала, а всі привезені мною продукти всі запхала в холодильник і не глянула навіть. сказала, що готувати вона нічого абсолютно не буде. Що вдень вони з Михайлом працюють, а ввечері йдуть з кумами в бар. Навіть не в кафе, уявіть!
Вчора я привітала Олену зранку словами, адже замість подарунку продукти привезла й хотіла все готувати з нею разом. Але вона, як я зрозуміла, й не чекала якогось презенту. Всю суботу я провела з дітьми, Олена працювала на компютері, а ввечері прийшов зі зміни Михайло і вони пішли кудись з кумами на пінне.
Повернулися вже вночі, принесли з собою цукерок до чаю, але я від чаю о першій ночі відмовилася, не було бажання аніскілечки.
А сьогодні я вже поїхала зранку додому, наплакалася всю дорогу і заспокоїтися не можу – ну так прикро! Ну хіба так можна??? А відмітили – просто сором, у барі! Навіть чоловіку не хочеться розповідати, не те, що сусідам.
Автор – Валентина Ш.
Передрук без посилання заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.
