Уляна менша від мене, але вже вискочила офіційно заміж – що ж, тепер прислуговуй чоловіку, сама на це підписалася. Я розумніша – живу в цивільному шлюбі, з дітьми не поспішаю. Такі часи неспокійні, які діти??? І ось Уляна всі вуха нам з мамою продзижчала, який у неї чоловік сякий-такий. Пішли ми з мамою побалакати з нею.
Почну спочатку. Моя сестра Улянка вийшла заміж три роки тому, а я, незважаючи на те, що старша за неї, все ще ходжу без обручки. Ну, тобто як живу з одним чоловіком, але досі не розписалися.
Живемо з Максимом душа в душу, я сама погоджуюся з ним, що весілля – не більше ніж штамп у паспорті. І якщо нам судилося це зробити, я готова чекати, мені нескладно. Але Уляна мене, щиро кажучи, дивує. І зараз я спробую пояснити, чому.
По-перше, вона вже заміжня, тому як дружина теж взяла на себе деякі зобов’язання. Не лише права та можливість розпоряджатися сімейним бюджетом. Її чоловіка, Олега, я знаю вже кілька років. Гарний хлопець, без шкідливих звичок, працьовитий.
Але в тому й річ, що, по-моєму, зять іноді буває навіть дуже поступливим. Недавно я заходила до них додому – дізнатися, як ідуть у них справи. Так Уляна мені заявила, що втомилася займатися домашніми обов’язками за трьох.
Так, зараз вона у декреті. І доки чоловік заробляє гроші, вона третій рік сидить із дитиною. Але тепер її такий стан речей не влаштовує. Олег Улянин, коли повертається з роботи ввечері, зобов’язаний мити посуд, прати свої речі, грати з дитиною.
Готувати сестра теж не має бажання, перейшла на напівфабрикати і доставку. Або готує Олег. Звичайно, в обов’язки батька входять різні заняття. Але висувати своєму чоловікові ультиматум? Коли він справді намагається заробити їм на життя, в тому числі і для моєї сестри? Я вважаю, що це вже перебір.
По-друге, наша Уляна завжди була, як то кажуть, із претензією. До всіх: до батьків, до мене, навіть подруги їй завжди щось були повинні, така вона людина. Але, як показує практика, саме у такий характер закохуються чоловіки. Уявлення не маю, чому.
Ну і, по-третє, це мої особисті погляди на життя. Я впевнена, що в будинку має бути лад, а що зламано, то чоловік відремонтує. Це так. Але! Якщо у чоловіка немає часу чи достатніх навичок, але є гроші, щоб це сплатити – то хай платить. У Європі фахівцям платять шикарні зарплати за те, щоб вони приїхали, полагодили трубу чи проводку.
А якщо у чоловіка «золоті руки» і він сам усюди лізтиме? Не можна ж уміти все у світі. Так зовсім без світла залишитися можна. І заради чого?
В іншому так, якщо в тебе є дитина, будь ласка, знайди на неї час. Є вихідні. Та й півгодини на день на власного сина завжди можна знайти. Жінка, навіть коли сидить у декреті, не має бути служницею. Крім того, батьківське виховання і робить з хлопчика чоловіка. У цьому я з сестрою цілком згодна. Але все інше?
Мама теж згодна зі мною, адже їй розлучена дочка ні до чого. А ще мама, самі розумієте, не гірше за мене знає характер своєї молодшої дочки. Я говорила з нею про Уляну, і мама вирішила, що ми повинні зайти до неї удвох, поки Олега не буде вдома.
Там, дивишся, я з одного боку, мати з іншого – зможемо пояснити їй все, що думаємо з приводу цієї ситуації. Адже в Улі були парубки і до Олега. Але, незважаючи на всі їхні старання, стосунки щоразу розпадалися. Добре, хоч із чоловіком пощастило, але і його терпіння не вічне.
Ви запитаєте, а яка мені, власне, різниця? Ну, рідна сестра, хоч і молодша. Доросла людина, сама розбереться у своєму житті? Воно може й так. Але є один нюанс.
Справа в тому, що 9 років тому наша мама теж вирішила перестати мовчати про те, що в неї накипіло в душі. Тоді наш тато працював на виробництві, ми всі були молодшими, і ситуація в сім’ї була не найпростішою. Ну ось, але мама вважала тоді, що тато має старатися для сім’ї більше.
Мама вирішила, що старі дверцята на кухонних полицях треба поміняти. Мовляв, і скриплять вони давно, та й колір якийсь не такий уже став. Хто має займатися подібними справами? Звісно ж, батько – голова родини. Ось мама і почала його потихеньку задовбувати. Зроби та зроби. А то живемо як у сараї.
Тато, я добре це пам’ятаю, спершу теж не хотів зважати на мамині вечірні концерти. Не до того було, та й за стільки років життя просто звик.
Але в якийсь момент, певне, ситуація йому набридла. Він зібрався і того ж дня пішов за покупками. Зателефонував лише ввечері, сказав, що більше не може. А вранці прийшов вже як зовсім чужа людина для мами. Поговорив із нами, своїми дітьми. Хоча більше звертався до мене як до старшої. Пояснив, що тепер у нього є інша жінка. А з мамою він більше не може бути.
Дуже багато просив у нас вибачення. Знову ж таки, не перед своєю дружиною. І пішов, так і не полагодивши дверцята. Потім було розлучення, але я його пам’ятаю погано. Тому що для мене особисто воно нічого не важив. Батьки розлучилися, коли тато прийшов увесь блідий і з мокрими очима.
Тепер у нього своя сім’я, я не можу його ні в чому звинувачувати. Якийсь час він нам допомагав, але коли ми з сестрою стали старшими, перестав це робити.
А мама досі не хоче торкатися цієї теми. Лише ховає очі, коли хтось хоча б ненароком заводить розмову про батька. Що вона хотіла, те й одержала.
Мабуть, Уля вже й забула про ту історію і намагається її повторити. Але особисто я впевнена – нічим добрим це не закінчаться. І якщо ми тоді були не зовсім дорослими, але хоча б щось розуміли, то сестра має шанс залишити свого маленького сина без батька, коли він його навіть запам’ятати не може.
Не хочу, щоб її ставлення до свого чоловіка зруйнувало родину сестри. Потрібно вчитися на чужих помилках і постаратися не робити своїх, чи не так? Тому сподіваюся, що наша розмова з сестрою, яка запланована на завтра, принесе свої позитивні плоди і допоможе Улянці.
Фото – авторське.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.
