Макара всі відмовляли одружуватися на Уляні, дивна вона була. Але він закохався саме в оті дивні очі – і все тут, весь світ на цій дівчині зійшовся.
Але сама Уляна до цього світу аж ніяк не пристосована виявилася, і такою з дитинства була. Навіть батьки змирилися. До навчання здібною росла, світ навколишній і його красу вбирала, співаючи неймовірно переливчастим голосом. Але ось допомогти батькам по господарству, щось прибрати, в городі прополоти – тут вона не тямила, нічого вдіяти ні мати, ні батько не спромоглися.
Вийшла заміж Уляна за свого Макара, але не змінилася. Все робили вдома чоловік і її мати Євдокія, яка на той час овдовіла і молоді прийшли до неї жити.
Уляна ніколи не прибирала у хаті і за це її не любили рідні діти, син і дочка, що народилися у них з Макаром. У їхніх друзів охайно, чисто в оселях було, а у них…. Поки ще бабуся була жива і тато жив з ними, ще якось воно було, але потім… Настав час, коли Макар не витримав і зник, а потім бабуся Євдокія їх полишила.
Ні, діти намагалися трохи підтримувати чистоту, але на них стільки всього іншого було! Приготування їжі, кури, прання, маленький город… Вони рано всьому навчилася, але все ж були дітьми, підлітками. А мама читали книжки, ходила на роботу у контору, співала, сіючи і поливаючи квіти у квітнику, розповідала їм казки… А їм хотілося, аби у них було, як у всіх: щоб готувала мама, щоб чисто, щоб… щоб мама – як мама. Але Уляна була іншою. Тому й повтікали син і дочка після 9-го класу одразу до технікумів, щоб і вдома не бувати.
І майже не бували. Потім свої родини створили та й зовсім дорогу до свого села забули: не знайомити ж близьких ось з такою мамою… Уляна і онуків бачила по одному разу, коли сама на їх народження їздила. Їй дорога не просто обидва рази далася, тому більше вона й не намагалася відвідувати дітей, жила собі своїм незрозумілим для інших життям на маленьку пенсію, та їй на все вистачало необхідне. Їй було мало треба.
Чи була щасливою?.. Ніхто не знає. А чи стане колись в Уляни чисто? Чи приїдуть діти?
…Роки минули. Ті три дні сусіди дивину бачили: прибирала бабуся Уляна. Сухенька і тонка, білила хату, фарбу, фарбувала дерев’яні рами вікон, паркан старенький і хвіртку, мела подвір’я… Співала, прибираючи.
Дітям повідомили з сільради, голова сільради Дмитро Васильович подзвонив. Сам пішов до бабусі Уляни тоді, коли поштарка Галя сказала, що старенька по пенсію не вийшла, не відчинила, коли Галя у вікна стукала.
Діти, коли приїхали прощатися з мамою, не впізнали хату свого дитинства: все було прибрано, виметено, вибілено. Всередині і зовні. Так чисто, як ніколи у їхній оселі не було!
Вони плакали, дивлячись на все це, прощаючись з мамою, яку не бачили… і не згадати точно, скільки останніх років. У них он самих діти вже повиростали…
Чому так все? Якою вона була насправді? Чому такою була? На запитання ці ні в кого не було відповідей і вже й не буде.
Автор – Олена Мірошниченко
Спеціально для Ibilingua.com.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
