fbpx
життєві історії
Уляна так спокійно відреагувала на витівку своєї дитини, що мене це просто налякало. – Давай не будемо втручатися, нехай самі розбираються. сказала подруга. Так, це звісно чудово, але коли моя дитина він вчинку Матвія плаче, я не буду стояти осторонь. З того дня я з Уляною перестала нормально спілкуватись. Мені дуже жаль, але її дитина не адаптована в соціумі

Уляна так спокійно відреагувала на витівку своєї дитини, що мене це просто налякало. – Давай не будемо втручатися, нехай самі розбираються. сказала подруга. Так, це звісно чудово, але коли моя дитина він вчинку Матвія плаче, я не буду стояти осторонь. З того дня я з Уляною перестала нормально спілкуватись. Мені дуже жаль, але її дитина не адаптована в соціумі.

Так склалося, що ми з моєю подругою Уляною дружимо вже більше 10 років. І підтримуємо один одного, і розповідаємо всі секрети, таємниці довіряємо, розуміємо один одного з пів слова. Повна ідилія.

Так співпало, що ми в один час ходили з дітками під серцем, і я привела на світ дочку, а Уляна через два місяці синочка. Поки дітвора підростала, то ми продовжували спілкуватися, як і до цього, тільки бесіди наші були вже на тему виховання дітей і їх розвитку.

Діти підростали, і коли їм виповнилося по два роки, то стало якось некомфортно нам в присутності один одного. Вона з чоловіком проти того, щоб діти ходили в дитячий садок, на відміну від нас з чоловіком. Ми обома руками “за”

Так що вже у вересні наша Єва пішла в садочок. Я люблю вести активний спосіб життя, у всьому всюди брати участь, так що потрібно було розв’язати собі руки. Та й дочка у мене товариська дуже. У садку їй сподобалося, вона з усіма ладила і не вередувала.

На вихідних Уляна з сином іноді навідувалися до нас в гості. Ми з нею чай пили, а дітвора грала. Тільки ідилія тривала не дуже довго. Вся справа в тому, що син моєї подруги постійно відбирає все, що не візьме в руки моя Єва. Він може штовхнути її, і навіть вкусити, забирає назад свої принесені іграшки.

Я не збиралася спокійно дивитися, коли щодо моєї дитини застосовують силу. А ось подруга вважає за краще не втручатися у взаємини свого сина. Каже, нехай самі розбираються.

Одного разу я спробувала Уляні тактовно натякнути, що Матвійко так поводиться, бо йому не вистачає спілкування в соціумі. Ось в дитячому саду його б швидко на місце інші діти поставили. Пора йому також доріжку протоптати. Матвійко не розрізняє де його, а де чуже. І не дуже ладить із однолітками. Не ділиться ні з ким нічим.

Уляну сильно образили мої слова і з того часу ми майже не спілкуємося. А якщо і зідзвонюємося, то якось напружено розмовляємо. Загубилася довіру. Зникла близькість. При зустрічах з нею я відчуваю натягнутість. Немов ми спілкуємося з-під палки. Я так сумую за тими часами, коли ми були не розлий вода. Розуміли один одного з пів погляду.

Не думала я, що в такий прекрасне час, як поява на світ наших дітей, мені доведеться розлучитися з найкращою подружкою, що це обернеться ось так. Так сумно стає…

А що б ви мені орадили?

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page