Уляна того дня женила єдиного сина. Стільки днів підготовки витягли з неї всі сили. Все, що вона могла тоді зробити, це поглядати на закоханих молодих і просити у Господа щасливої долі, адже вони, як ніхто, на це заслуговують. – Уляно, ти поки тут носом шморгаєш від щастя дітей, твій муженьок до молодиці клеїться. – Та, перестань, куди там клеїтися, дідом скоро стане.
Коли Дмитро познайомився з Уляною, то ніяких особливих відчуттів вони не відчули.
Просто одного разу так склалося, що проводив її Дмитро з танців, покинути одну було незручно, розбилися всі по парами і так вийшло, що залишився він з Уляною. Потім забігав до неї пару раз, просто поговорити. Дівчина вона була зовні приємна і найголовніше душевна і спокійна. А потім друзі і близькі стали жартома питати: “Коли весілля?” А батьки серйозно радили Дмитру свататися.
Так вони і одружилися. Жили як всі в селах, багато працювали, про почуття один до одного роздумувати не було часу. Їх єдиний синок Валерій тільки радував, спочатку навчанням в школі, потім в інституті, пізніше зустрів гарну дівчину і почалися передвесільні клопоти. Уляна вибір сина схвалила, Наталка їй дуже сподобалася. Як і будь-яку матір, її хвилювало це питання і тепер вона могла нарешті з полегшенням видихнути. Але біда нагрянула звідки не чекали.
Весілля йшло повним ходом, зал ресторану був повний гостей, музика рвалася з колонок, стіл ломився від їжі. Уляна сиділа щаслива і злегка втомлена. Вона дивилася на гостей, які танцюють, на дітей, що бігають за повітряними кулями, і була щаслива.
Серед танцюючих вона побачила свого чоловіка, той енергійно витанцьовував перед якоюсь – “штучною” білявкою, а та випнувши все що можна, все намагалася зачепити його при цьому завзято посміхаючись.
– Ох і “опірився” мій старий, – подумала вона.
Тут збавили світло і заграла повільна композиція. Молоді закружляли в центрі залу і Уляна забула про все, протираючи очі серветкою.
Які ж вони гарні! Наталя ніжна і тендітна, вся в білих мереживах, тоненькими ручками затягнутими в рукавички, обвиває шию Валері. Той майже на голову вище нареченої, підноситься над нею немов скеля, дбайливо обіймаючи…
У цей момент, погляд її перескочив на Дмитра. Блондинка буквально повисла на ньому, вони повільно топталися на місці і вона – щось жваво говорила йому на вухо, і сміялася закидаючи очі. Поруч з Уляною сиділа її родичка, вона вправно запихаючи в рот салат, одночасно видала відому інформацію: “Це Наталина колега з роботи, Юлею звуть, незаміжня, трохи молодша тебе. Іди настукай їм по голові, що дивитися на них. Я підтримаю, якщо що!”
“Перестань наговорювати”, – відгукнулася Уляна, – не псувати ж весілля Валерія цими чварами! А з Дмитром я вдома поговорю”.
Настрій був зіпсований, весь вечір, чоловік не відходив від Юлі. А та явно була не проти такій увазі. Уляна навіть позаздрила такій невгамовній енергії.
Дома розмова була короткою. “Ну, випив зайвого, подумаєш, – сказав Дмитро, - потанцював з молодичкою, що такого? Свято ж!” Але те, що сталося залишило важкий осад в душі у Уляни, чоловік їй відкрився з якоїсь – невідомої і іншої сторони.
Образ блондинки все стояв перед очима. Дмитро зробився турботливим батьком: “Збери гостинці, відвезу дітям в місто”. – частенько говорив він. “Ти їм набрид уже! Дай їм удвох побути, наша справа тепер бути осторонь!” – відповідала Уляна. Але той збирав варення і закрутки і віз їх в місто, до того ж їхати було недалеко.
Коли Наталя і Валерій були у них в гостях, Уляна ненароком запитала, чи не набрид їм батько своїми візитами. “А чому набридати, – відповів Валерій, – він гостинці завозить і навіть в хату не заходить, їде далі у своїх справах!»
Коли Уляна запитала чоловіка, які у нього “справи” в місті, той не став приховувати. Так, у нього з Юлею відносини. Чому так склалося? Тому що вона жінка – феєрверк, свято, ураган! Між ними все іскриться, вони можуть посваритися і помиритися кілька разів за вечір, таке загострення йому і не снилося. Таку жінку він шукав все життя, між ними літають флюїди і посуд! Вона – чистий вогонь, а Уляна – стояча вода!
Він пішов від неї, звільнився з ліспромгоспу, де пропрацював двадцять років і поїхав до міста, до своєї Юлі. Ніби камінь поклали на Уляну, так давила на неї образа. Скільки сліз було виплакано, скільки дум передумано.
Благо Валерій і Наталя постійно приїжджали підтримати її і допомогти по господарству. Вони були єдиною втіхою. Ночами вона довго не могла заснути, дивлячись у темряву, задавала собі нескінченні питання. Що вона зробила не так? Чому раптом стала непотрібною? Чим краще ця жінка? Виявляється, потрібно було вести себе інакше, бути темпераментною та емоційною. Метати в чоловіка посуд, а потім гаряче миритися. А вона-стояча вода, спокійна, поступлива і розважлива.
Іншою вона бути не може, вірніше може, але це буде удавання. А нескінченно прикидатися не можна, значить не варто взагалі пов’язувати своє життя з Дмитром. Але хто знав, що вони не підходять один одному? І не було б цього шлюбу, не було б і Валерія…
Питання роїлися в її мозку і в кінці кінців вона провалювалася в рятівний сон. Вона відкрила очі коли було ще темно, на вулиці лив дощ упереміш зі снігом, було чутно як краплі б’ються об залізний дах. Сусід заводив свою стареньку машину, вона крихтіла і чхаючи ні в яку не хотіла їхати. Цей звук довгий час означав для неї початок нового дня, вона вставала і гріла сніданок, будила чоловіка.
Ось і зараз вона вибралася з затишного кокона ковдри і раптово застигла. Їй не потрібно вставати, чоловіка немає, а вона у відпустці. З насолодою забравшись назад під теплу ковдру, вона вперше подумала: “Як добре, що його немає…” І миттєво заснула.
Дмитро завжди боявся протягів, йому постійно здавалося, що з – під двері дме, а від вікна віє холодом. Тому обідній стіл стояв у самому безпечному і темному кутку, де жоден протяг не міг дістатися до нього. Уляна вхопила край стільниці і потягнула, стіл з гуркотом в сторону вікна, лише чашки злякано дзвеніли, а ніжки заперечливо скрипіли. Вона встановила стіл у самого віконця і тепер за обідом насолоджувалася видом на сад. Правда сад давно скинув своє листя і був сірий і непривітний, тільки вітер тріпав кілька грон горобини. Але Уляні все подобалося.
“Як гарно!” – думала вона, дивлячись як сніжинки несміливо лягають на гілки немов прикрашаючи їх тонким мереживом. Коли сніг покрив всю землю рівним і щільним шаром, Уляна дістала з горища пилові лижі. Уже багато років у неї не вистачало часу на це маленьке задоволення. Як приємно ковзати по білому полотну, давно забуте відчуття. Вона й забула з яким звуком палиці входять в лід і як сніжний пил виблискуючи, обсипається з ялинових лап.
Втомлена і задоволена вона повернулася з прогулянки. Уляна щедро плеснула олію в пательню, вона розтеклася сичачи і потріскуючи, Дмитро не переносив соняшникову олію, його нудило від одного виду. Вона посміхнулася, насипаючи в пательню картопляні дольки.
Приїхали Валерій і Наталя, і застали матір за поїданням картоплі. “Батько збирався приїхати…” – сказав Валерій. Він здивувався прочитавши в очах матері переляк і невдоволення. “За зимовими речами.” – договорив він. “Фух, налякав, – посміхнулася Уляна, – проходьте, приєднуйтесь! Така смакота!” Вона відправила підсмажену картопельку собі в рот і солодко заплющивши очі сказала: “Нарешті мені добре!”
Фото ілюстративне – e-narzeczeni
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
