Я тепер поріг сина і невістки взагалі не переступлю. Оце все, кінець.
Але, щоб ви розуміли, як це сталося, розкажу все по порядку.
Отож, у мене є ключ від їхньої квартири, бо коли вони їдуть у відпустку, я приходжу годувати рибок, поливати квіти й заглядати, чи все на місці.
Довірили мені таку відповідальність. І ось, одного разу, випадково я дізналася, що в моєї невістки Уляни раз на тиждень прибирає жінка-помічниця.
Дізналася я про це ось як. Зібралася я одного разу зайти в квартиру, ну, перевірити там усе, бо син із невісткою на кілька днів виїхали.
Відкриваю двері, а там якась чужа жінка по квартирі ходить з пилососом! Я, звісно, розгубилася, бо нічого не знала. Питаю:
— А ви хто така?
Вона мені каже:
— Я Оксана, прибираю тут щотижня.
Що вам сказати? Було якось прикро. Чому мене, пенсіонерку, яка завжди готова допомогти, навіть не запитали, чи я не хочу цим займатися?
Я спокійно поговорила з цією Оксаною, розпитала, скільки їй платять. Виявилося, що 1500 гривень за раз. Оце так! Для мене це великі гроші! Я їй сказала:
— Нікому не кажіть, що я тут була.
Оксана погодилася, і я пішла додому думати. І тут мені в голову прийшла ідея: а чому б мені не взяти цю роботу?
Я ж на пенсії, час у мене є, квартира мені знайома, невістка з сином довіряють. І гроші не завадять!
Наступного тижня я прийшла до них додому, коли Оксана прибирала. Я ввійшла з ключем і сказала їй:
— Знаєте, невістка більше не потребує ваших послуг. Вона попросила мене вам це сказати, бо їй самій незручно.
Оксана здивувалася, але сказала, що зрозуміла, і пішла. Ну а я взялася за прибирання.
Хто-хто, а я знаю, як усе має бути ідеально! Полички витерла, дзеркала начистила, плиту відмила так, що вона, мабуть, уперше за роки сяяла. Працювала цілий день.
Коли Уляна повернулася з роботи, я була готова. Сиджу в кріслі, каву п’ю, чекаю, щоб усе пояснити. Вона зайшла, подивилася на мене здивовано:
— Мамо, а що ви тут робите?
Я спокійно відповіла:
— Уляночко, я вирішила, що тепер у тебе прибиратиму я. Ось, подивися, як усе блищить! Звичайно, ти мені платитимеш ті ж 1500 гривень, які ти платила тій жінці.
І тут Уляна вибухнула. Що вона тільки не говорила! І що я перебільшую, і що Оксана їй дуже подобається, і що я взагалі не мала права втручатися в її справи.
Я спробувала пояснити:
— Уляно, ну це ж логічно! Навіщо платити чужій жінці, якщо ці гроші можуть залишитися в сім’ї?
Але вона не слухала. Сказала, що я поводжуся неправильно, і додала, що Оксана повернеться, а мені грошей за мою працю вона не дасть.
Я пішла додому, ображена і засмучена. Невже я заслужила таке ставлення?
І тепер я вирішила: ні ногою до них! Нехай самі собі живуть. Отаке життя.
Скажіть будь ласка свою думку, хто з нас правий у цій ситуації.
Фото – авторське.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.
