fbpx
життєві історії
– Усі роки шлюбу я була впевнена, що у мене чудова свекруха! – каже тридцятип’ятирічна Людмила. – На перших порах вона нам дійсно просто грандіозно допомогла. Квартирою своєю  поступилася нам після весілля. А вже коли народилася наша двійня, без свекрухи б я просто не змогла. Але як тільки ми розлучилися – вся любов бабусі в ту ж мить і скінчилася. При розлучені, свекруха плакала щиро, але як тільки ми поставили офіційний штамп – всі сльози як відрізало…Насамперед виселила нас з квартири, але по-людськи це було досить не привильно. Я тоді була без роботи, у дітей перший клас на носі, просила її трохи дати мені встати на ноги, але вона наполягла на своєму – мовляв, квартира мені потрібна і крапка. Ми переїхали до моєї мами

– Усі роки шлюбу я була впевнена, що у мене – просто-таки чудова свекруха! – каже тридцятип’ятирічна Людмила. – На перших порах вона нам дійсно просто грандіозно допомогла. Квартирою своєю  поступилася нам після весілля. А вже коли народилася наша двійня… Загалом, без свекрухи б я просто не змогла.

– Ти маєш на увазі – колишня свекруха? Мати твого колишнього чоловіка?

– Ну так. Звичайно, колишня. З Кирилом ми розлучилися, коли дітям було по шість років. Свекруха дуже засмутилася на тему «як же внучки без батька, як же я без онучок»… Але там було без варіантів. У Кирила вже практично була інша сім’я… І ось що мене дивує: плакала щиро, але як тільки ми поставили офіційний штамп про розлучення – всі сльози як відрізало…

…Насамперед виселила нас з квартири. Ну, юридично вона, звичайно, мала на це право, квартира її. Але по-людськи це було досить жостко. Я тоді була без роботи, у дітей перший клас на носі, просила її трохи дати мені встати на ноги, але вона наполягла на своєму – мовляв, квартира мені потрібна і крапка. Ми переїхали до моєї мами – з того часу так і живемо, вже п’ятий рік…

– Та вже, неслабо любляча бабуся онуків спровадила… У двадцять чотири години з речами…

– Знаєш, як тільки ми розлучилися – вся любов бабусі в ту ж мить і скінчилася. Все, ми стали чужими людьми. Я в шоці досі – як так можна? Вони ж виросли у неї на руках! І тут таке. З’їхали ми з її квартири десь в серпні, в перший раз після цього вона зателефонувала… 31 грудня! З Новим роком привітала… Запитала, правда, як справи, як діти, але без особливого інтересу… А потім просто перейшла на смс по великих святах. Ось уже п’ять років так і спілкуємося, плюс аліменти від батька на карту. Строго тільки те, що повинні. Ні подарунків, ні зустрічей, ні бажання поспілкуватися…

– А дівчатка як це сприйняли?

– Ну, як… Перший час все вуха мені прожужжали – а де баба Зіна, коли прийде, чому вона не дзвонить. А тепер уже її і не пам’ятають… Я тут днями її бачила здалеку – ходить з коляскою. У Кирила з його новою дружиною нарешті дитина народилася. Син. Так вона тепер там днює і ночує, допомагає молодій матері… Знову зразкова бабуся. Не дорікнеш… Ось як так? Що в голові у людини?

Офіційні відносини сина закінчилися – закінчилася і любов до онуків, це нормально?

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page