fbpx
життєві історії
Усі в палаті фотографували крихітні долоньки і викладали в інстаграм. Оскільки я також веду блог, хоч підписників в мене не дуже й багато, я зробила те саме, а в описі написала неймовірно зворушливий пост. Один чоловік знав, що все це фальш. В коментарях сипалися привітання: “Щасливої долі малюку і терпіння батькам”, а я автоматично всім дякувала, не розуміючи, що насправді коїться

Усі в палаті фотографували крихітні долоньки і викладали в інстаграм. Оскільки я також веду блог, хоч підписників в мене не дуже й багато, я зробила те саме, а в описі написала неймовірно зворушливий пост. Один чоловік знав, що все це фальш. В коментарях сипалися привітання: “Щасливої долі малюку і терпіння батькам”, а я автоматично всім дякувала, не розуміючи, що насправді коїться.

Мій цікавий стан не був запланований. Для нас з Вовою це було несподіванкою. Та й лікарі в один голос твердили, що я не можу стати матір’ю. П’ять років ми жили “вільним життям” – і тут такий кіндер сюрприз. Звичайно, після вердикту лікаря я почувала себе неповноцінною, але потім звикла до цього, і сприйняла новину про вагітність доволі дивно.

Всі натяки я списувала на звичайний збій. Та одного дня я все ж таки пішла в клініку, де мені сказали – 8 тижнів. Я втратила дар мови, адже з Володимиром ми напередодні розлучилися.

Я без роботи на орендованій квартирі, куди мені дитина? Із Вовою у нас не було жодних серйозних планів. Я зателефонувала йому і про все розповіла, бо вважала, що рішення ми маємо приймати разом. Я розуміла, що одружуватися він не захоче, адже це безглуздо жити разом лише заради спільної дитини.

Я не хотіла прив’язувати чоловіка до себе за допомогою малюка. Я не вважаю такі сім’ї повноцінними. У такому разі всі будуть нещасні, тож нічого хорошого чекати від такого шлюбу не варто. Однак Володя зробив мені пропозицію, сказав, що це його справжнє бажання, дитина ні до чого, я і погодилася. Ми відсвяткували весілля у вузькому колі друзів та родичів та почали готуватися до сімейного життя.

Коли я привела на світ дитину, то зрозуміла, що абсолютно нічого до неї не відчуваю. Мені стало лячно. Всі дівчата в палаті розглядали свої чада, цілували, а я просто показувала з себе щасливу матусю, щоб не виділятися з натовпу.

Пам’ятаю навіть той момент, коли всі фотографували крихітну ручну, і викладали в інстаграм. Писали зворушливі тексти. Я навіть сама так зробила, оскільки веду сторіночку. Хоча в описі я й писала, що неймовірно щаслива, але це правдою не було. Всі нас вітали, і бажали щасливої долі малюку, і терпіння новоспеченим батькам.

Якщо чесно, я боялася цієї маленької людини, яка розділила моє життя на “до” і “після”. Я зізналася у цьому чоловікові. Володя казав, що таке часто трапляється на початку і запевняв, що невдовзі все зміниться, і я обов’язково полюблю синочка.

Володя  був чудовим батьком, на відміну від мене. Я робила все на автоматі і чекала на його повернення з роботи, щоб злиняти від дитини.

Ні, не подумайте, негативу до нього я теж не відчувала. Мені просто було байдуже. Я добре доглядала за Остапчиком, переживала, намагалася бути доброю і турботливою мамою, але не було любові. Решта родичів пищала від щастя, а мені було все рівно. Тільки чоловік знав, що мене турбує.

Тільки через 9 місяців я усвідомила, що таке материнське кохання. Коли дитина стала схожа на людину, навчилася посміхатися і повзати, я зрозуміла, наскільки сильно люблю свого Остапчика.

Молоді матусі, не соромтеся своїх почуттів – ніколи. Мине час і все налагодиться, адже природа дуже розумна, усвідомлення любові до дитинки рано чи пізно прийде.

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!