Уже сил нема на цю рідню, особливо маю неприязнь до бабусі та дядька. Про це не шкодую і вважаю, що маю на це повне право.
Все почалося з того, що 7 років тому я переїхала до квартири своїх бабусі та дідуся. Перший рік я платила їм, як квартирант, потім почала оплачувати лише комунальні платежі. Варто зауважити, що бабуся мене змалку не любила і не приховувала цього. Але згодом усе налагодилося, між нами стали дуже добрі та теплі стосунки.
Через кілька років бабуся почала говорити, що квартиру у спадок залишить мамі чи мені. У моєї мами троє дітей, але є її рідний брат, у якого дітей немає і, мабуть, ніколи не буде. Колись мама дуже допомогла цьому своєму братові грошима, і він непогано влаштувався завдяки цій допомозі.
Я почала потихеньку робити ремонт у цій квартирі, вклала в неї чимало грошей, оскільки умови проживання там залишали бажати кращого.
Все було чудово, я була гарною онучкою, мені говорили яка я молодець, що зробила такий хороший ремонт, і що я це роблю для себе, бо мені тут жити.
Рік тому полинув на небеса дідусь. Спочатку з квартирою все було добре, був договір, що мама та її брат відмовляються від спадщини на користь бабусі, що й зробила моя мама, а ось її братик – ні. Більше того, він почав налаштовувати бабусю проти мене та мами. Дядько поливає мене брудом, бабуся всьому цьому вірить і тепер звинувачує мене в тому, що я не повинна була тут робити ремонт, і так, мовляв, все було непогано, і з якою метою я все це зламала і переробила.
Буквально сьогодні мені сказали, що це через мене дід на небі, що я не доглядала, як треба. Я тут прописана, прописалася, щоб стати на чергу до садка за місцем проживання, тепер мене й у цьому звинувачують. Довели до того, що я сказала, що випишусь.
У результаті вони домовилися до того, що мамин брат виплатить їй за половину квартири, хоч вона коштує більше, ніж він пообіцяв. але ми вже й на це очі заплющили. Чекаємо, коли він назбирає ці гроші, щоб купити мені хоч якусь квартиру.
Поки що йти мені нема куди. Я розлучена, сиджу в декреті з маленькою дитиною. Користуючись моїм безвихідним становищем, вони перетворили моє життя на суцільне випробування. Уже сил нема на цю рідню, особливо маю неприязнь до бабусі та дядька. Знаю, що не можна так говорити, але нічого не можу з цим вдіяти.
Вибачте за сумбурне оповідання, просто накопичилося.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
