Не знаю, навіщо я це все пишу. Всі герої цієї історії вже давно у засвітах, але вона все ж не дає мені спокою, коли я її згадую…
Ця історія життя моєї матері. Дитинство у мами було не простим. юність також. І ось, в 23 роки, наробивши по молодості купу помилок і маючи двох дітей від різних чоловіків, мама виходить заміж за мого вітчима.
Я в житті не зустрічав людини, більш чудової, ніж мій вітчим. Але мама його не любила, про це я дізнався багато-багато пізніше. Мама ніколи не була взірцем вірності, але хоч якісь рамки пристойності тримала перший час, хоча я, звичайно, і не знаю багато чого.
Виповнилося мамі 30 років, і вона знайшла собі на стороні чоловіка, водила його додому, на очах у нас, її дітей, ну і у решти всього селища, само собою.
Вітчим працював вахтами, по два тижні. Ясна річ, він про все здогадувався, але терпів. Мабуть, кохав її.
Згодом начебто все заспокоїлося, і почали жити далі. Вітчим мабуть вирішив, що мама втихомирилася…
Даремно він так вважав!
Мама завела собі ще одного чоловіка, до якого пізніше і пішла. І він також був чудовою людиною, всі мамині чоловіки були прекрасними людьми, тільки вона жодного не цінувала. З цієї історії теж нічого не вийшло, не змогла мама ужитися і з цим чоловіком, вже дуже складний характер вона мала.
***
Минули роки, багато було хорошого, ще більше – не дуже. І ось мамі вже майже 50. І ви знаєте, якою ревною берегинею чужої моральності вона стала! Всі кругом – непутящі, не вірні, не достойні, всі дівчата – з вітром в голові. Як швидко і просто вона забула, як сама поводилася! Мамі всі говорили тоді: «Що ти робиш?». А їй було все одно, хоч кіл на голові…
Я нікому ні вчому в чому не дорікаю і не засуджую, але маму ж ніхто не гнав під вінець з вітчимом силою, сама ж пішла! А вітчим її любив і так і не оговтався потім, скотився.
Але якщо вже ти у шлюбі, вже будь люб’язний дотримуватися рамок пристойності. Бажання потішитися я можу зрозуміти, але не так же в відкриту!
Повторюся, я не засуджую нікого і ні в чому, я любив і люблю свою маму, тим більше, її вже немає. Але ось зрозуміти її я за все життя так і не зміг…
Своєї сім’ї я не створив, мені душевний спокій дорожчий, не хочу, щоб до мене ставилися так само, як мама до вітчима. Не хочу! Так і живу самотнім, але з повагою до себе.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
