fbpx
життєві історії
В Чернігові я живу одна. Чоловіка вже більше пяти років немає. Два сина вже створили свої сім’ї, Арсен женився, і в Києві з Ганусею живе, а молодший Андрійко, як поїхав на заробітки до Польщі, так і знайшов собі там Олю, вона хоч і також українка, але жити вирішили там, а до мене раз-два в рік навідуються. З Ганусею я в хороших стосунках, тому коли потрібна допомога, я маю до кого звернутися. Так було і цього разу

В Чернігові я живу одна. Чоловіка вже більше пяти років немає. Два сина вже створили свої сім’ї, Арсен женився, і в Києві з Ганусею живе, а молодший Андрійко, як поїхав на заробітки до Польщі, так і знайшов собі там Олю, вона хоч і також українка, але жити вирішили там, а до мене раз-два в рік навідуються. З Ганусею я в хороших стосунках, тому коли потрібна допомога, я маю до кого звернутися. Так було і цього разу.

***

Прийшла до мене Тетяна Іванівна, запропонувала шубу нову, досить дешево. Розгорнула пакет, я дивлюся шуба нова, навіть етикетка висить. Питаю: “Що так дешево?” А вона мені каже…

Її невістка, Гануся, працює в Києві, в хутряному салоні консультантом, і домовилися вони з нею, що у вихідні невістка приїде до неї, і підуть вони в торговий центр, виберуть їй шубу, адже зима вже зовсім скоро, а Тетяна Іванівни вже зносилася та й не модна.

Гануся в шубах фахівець, відразу підкаже, що не так, крій, хутро, знає, в загальному всякі тонкощі.

Пів дня ходили, вибирали. Те їй не те, і то їй не те, все ніяк не могли вибрати. Втомилися, і вирішили зробити перерву, зайти перекусити.

Зайшли в кафе, взяли собі коктейль та булочок. Сіли за столик, обговорити колір, фасон. Шуба – річ дорога, купується не на один рік, так що підійти треба до покупки ґрунтовно.

За двадцятим разом перебрали всі варіанти, що бачили, нічого немає підходящого. Не інакше як в інше місце їхати треба.

Та якось побачили вони вивіску. Магазин відкрився новий, і знижки хороші на деякі моделі. Зайшли і після пів години примірок вийшла Тетяна Іванівна з шикарною і омріяною покупкою.

Вирішили дівчата “обмити” покупку, і зайшли в найближче кафе, кави попити. І тут вона зауважує, що якось Гануся геть її не слухає, а пропускає крізь вуха, та й дивиться в іншу сторону. В сторону вікна, біля вікна столик стоїть, а там хлопець сидить, очима в неї стріляє.

Підтягнутий, щетина легка на щоках, ну як зараз модно. Гануся вже в упор дивиться на нього, трубочку в роті мусолить, коктейлем булькає.

Неприємно якось за сина стало, що Гануся ось так не соромлячись свекрухи заграє. “Знайомий чи що?” – питає вона її. Хоча розуміє, що в цьому містечку не може у неї ніяких знайомих бути.

“Та, ні, задумалась”, – відповідає Гануся, а сама очей з хлопця не зводить, і ногою в такт музики, яка в кафе грає, притупує.

Хлопець доїв все, встав і до них йде. Проходячи повз столика, як би ненароком серветку упускає, Гануся її раз! І в кулак ховає.

Встали з-за столика теж, пішли, Гануся серветку в задню кишеню хотіла покласти, але промахнулася, і на підлогу впустила. Так вона в руках Тетяни Іванівни і виявилася.

Розгортає вона м’ятий клаптик паперу, і бачить номер телефону та ім’я залицяльника цього з кафе. Не витримала вона такого нахабства і синові розповіла, нехай, мовляв, сам вирішує як вчинити. І незабаром вони розлучилися.

І тепер Тетяна Іванівна, після цієї історії, шубу не те що носити, дивитися на неї не може. І вирішила продати якомога швидше.

Подивилася я на шубу – хороша! Але з такою вона аурою… Подумала і купувати не стала.

а що б ви зробили на моєму місці?

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page