В четвер Ольга Яківна прийшла до нас в гості не з пустими руками. В прозорому пакетику красувалися два авокадо. – Один онучку я принесла, а другий додому заберу, Роксолані подарую. Мабуть, смачнющий, дорогий, як світ! – Я відразу подумала, що на ранок буде нам чим з чоловіком поласувати – гуакамоле ми полюбляємо. Але далі почалось найцікавіше.
– Ольга Яківна, мама мого чоловіка, чомусь вирішила купити дітям авокадо, хоча, самі розумієте, ну який це “презент” для дітвори. Ну мені на гуакамоле пригодиться. Заплатила величезні гроші за дві штучки та почала розповідати, що це дітям. Один онуку, а інший її молодшій дочці, яка дома на матусю чекає з планшетом в руках, — розповідає 28-річна Світлана.
Щоб ви розуміли, її дочці вже сімнадцять років. Ну яка дитина? Але навіть чай собі зробити сама не може. Ольга Яківна досі біжить з роботи на обід, щоб нагодувати донечку. Навіть голову їй миє, бо та не в силі.
Світлана була заміжня вже два роки. Виховували вони з чоловіком синочка і виплачували іпотечну квартиру. Раз на місяць свекруха приходила до них у гості, виявляла ввічливий інтерес до онука, але особливо не брала участі в його житті. Але вона від початку дала зрозуміти, що на неї не варто розраховувати. У неї своя дитина – Роксолана.
Ольга Яківна вічно критикувала онука: то в нього поганий апетит, то він на батька не схожий, то у нього хода неправильна. Вічно зі своєю Роксоланою порівнювала та розповідала, яка вона розумниця. Молодшою дочкою вона завжди захоплювалася. Хоча чим там захоплюватися? 17 років, а розумом не блищить.
– Навіть із зовнішністю їй не пощастило. У тата пішла, панночка своєрідна. Низький лоб, а риси обличчя такі грубі, зовсім не жіночні. Я навіть рада, що мій чоловік у маму пішов. Не знаю, якого вона нареченого знайде з такими даними, – зітхає Світлана.
– Ну, поняття краси суб’єктивне…
– Так, на кожен товар є свій покупець. Проте свекруха їй у голову влила, що вона красуня, а та рада старатися. Вбрання їй купує старечі і стверджує, що всі друзі в подиві від її неземної краси.
Найцікавіше, що свекруха завжди ставить в один ряд дворічного онука та 17-річну доньку. Тільки для чого? З якою метою?
– Улюблена зовиця, зовсім не адаптована до дорослого життя. Мама ж її ще заміж за будь-кого не віддасть, а в її випадку краще не перебирати нареченими. Та й із кар’єрою нічого не складеться, я думаю, адже її важко назвати розумною. Хто її хвалитиме, як не мама? – зітхає Світлана.
Чи права свекруха? Потрібно так нахвалювати дітей? Чи краще об’єктивно оцінювати їхні дані? Що скажете? Як би ви вчинили в цій ситуації?
Фото ілюстративне
