У мене троє дітей: старша дочка Олександра, трохи молодший син Руслан і наймолодша Орися. Саша вийшла заміж у 18 років, в коледжі познайомилася з молодим чоловіком, який зробив їй пропозицію і вони стали жити разом.
А ось у молодших дітей з особистим життям довгий час ніяк не могло налагодитися. Руслану 27 років, Орисі 24.
Дочка вже зустрічалася серйозно з хлопцем, навіть з’їжджала з дому, але не зрослося і вона повернулася назад до нас додому. Моя мама навіть жартувала над ними, що діти кінця життя будуть жити зі мною.
Звичайно, надто на них ніхто не тиснув, однак тривати так вічно теж не могло.
– Ну як у тебе справи, Орисю? – Питала я іноді молодшу дочку.
– Та нормально, працюю і добре.
Так само відповідав і Руслан.
2 червня ми відзначали ювілей мого поки що єдиного зятя Остапа. Йому виповнилося 35 років. Зібралася велика компанія, всі сиділи за накритим столом, розмовляли. І тут моя старша дочка між іншим вирішила запитати своїх брата і сестру.
– Руслане, ти коли вже одружишся? Сиве волосся на голові з’явилося, а все ще не холостякуєш.
– Навіщо взагалі одружуватися? А якщо помилюся у виборі? Що далі? Навіщо даремно розчаровуватися. І не треба питати мене щоразу. Може, я до кінця життя хочу залишитися холостяком.
Моя мама почала вимовляти Руслану, щоб він так не говорив більше, аж мені довелося її заспокоювати.
– А ти, Орисю, що у батьків на шиї сидиш? Хлопців он скільки самотніх, найкрасивішого взяла і одружила на собі!
– Ти така проста, як п’ять копійок. Був уже один, найкрасивіший, та загув. Дійсно, що за манія допитувати нас, – Відповіла Орися.
Почалася невелика суперечка, але вдалося швидко все заспокоїти і ми продовжили святкування ювілею мого єдиного зятя.
Більше їх ніхто не питав про одруження до минулого тижня, принаймні, я не чула. В четвер у нас гостювала моя мама.
– А тато твій знаєш що учудив? Пам’ятаєш у нас колись давно папуга був? Так ось, клітку ми ж не викинули, а на балконі залишили. Приходжу я додому і що бачу? Барсик в клітці сидить, а цей жартівник бігає навколо нього і нявкає. Давно я так не сміялася, шкода на камеру записувати не вмію, так би тобі показала.
– Так, хотіла б я подивитися, – сказала я мамі, посміхаючись.
– У вас як справи? Що нового?
– Та нічого особливого, живемо, працюємо.
– Руслан і Орися все ще з вами живуть?
– Куди вони подінуться.
– Як куди, Руслану одружитися пора, а Орисі заміж!
– Та вони швидше одне з одним одружаться, – жартома сказала я.
І знаєте, що сталося вчора? Хтось із дітей, мабуть, підслухав нашу з мамою розмову і вони вирішили пожартувати наді мною.
– Мамо, у мене до тебе серйозна розмова, – звернулася до мене Орися.
– Що таке, доню? Що трапилося?
– Я виходжу заміж!
– Ти серйозно? – Я вже почала радіти.
– Так, – відповіла дочка, – ми з братом вирішили одружитися.
Від почутого я впала зі стільця, набивши собі шишку. Діти відразу ж кинулися мені допомагати.
– Все добре, мамо? Не дуже забилася? – Запитав Руслан.
– Нічого не добре! – Почала я кричати, – Що ви таке задумали?!
– Ви ж всі так чекали, коли ми вже з’їмо від тебе. Ось! Ми одружуємося!
Мені стало ще гірше, я відчула запаморочення.
– Гаразд, мамо, вибач нас, ми вирішили над тобою пожартувати. Все не так, як ти подумала, – сказав Руслан.
Як же виявилося все насправді?
У Орисі на роботі з’явився новий колега, з яким вони дуже здружилися і почали зустрічатися. І у цього колеги була старша сестра, яка, за іронією долі, теж була вільна. Не знаю, як Орися звела Руслана з сестрою свого обранця, але ми тепер готуємося до подвійного весілля!
Але їхній жарт ми з мамою навряд чи забудемо.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
