В четвер я прийшла з роботи, і не повірила своїм нюховим відчуттям. По квартирі витав неймовірний запах. Я помила руки і відразу направилась на кухню. В чавунній сковорідці красувалися улюблені деруни. З того моменту я стала по-іншому дивитися на життя.
Іванка живе сама, без чоловіка. Але вона має сина. Розлучилися на момент, коли Ромчику ще рік не виповнився. А тепер йому 14, а Іванці 34. Вона бухгалтер у невеликій фірмі. Останній рік був такий, що не хочеться й згадувати. У початковій школі в Романа не було проблем із успішністю, а потім почалося.
І краще не ставало. Було тільки одне бажання – нехай Роман хоча б 9 класів закінчить і піде в якесь училище. До школи викликали постійно. І невдоволення йшло від усіх вчителів, які не соромилися висловлюватися про те, як погано поводиться і вчиться Роман.
Іванка почувала себе погано, але і вдіяти нічого не могла. Син на неї не реагував. Уроки вчити не починав, по дому не допомагав. І навіть сьогодні, після повернення додому, на неї чекала неприбрана квартира. Хоч і просила зранку прибиратись.
Поставила чайник. Почала без особливого бажання прибирати. І тут, коли витирала пилюку, зрозуміла, що з будинку зникла цінна річ – кришталева ваза, яку отримала в подарунок від подруг. Присіла на диван. Почала думати про те, що син забрав. І далі думки були не менш райдужними. Нещодавно, у компанії Романа були помічені підозрілі особи. Він нічого конкретного не відповів. Не хотів.
Мати вже почала думати найгірше. Тоді, виходить, це вони його змусили. А якщо Роман взявся за погане? Побігла надвір. Там уже було темно. В голову почали лізти думки про те, що сама у всьому винна, довела дитину своїми вічними претензіями, та докорами. Ситуація розпалювалася. Вирішила продовжити прибирання, щоб відволіктися.
Коли полізла прибирати за холодильником, то виявила дивну знахідку – уламки вази були загорнуті в газету. І тут до жінки дійшло, що просто розбив вазу. І заплакала, та від радості. Виходить, що не виніс, а просто розбив. Тепер не хоче вертатися додому… Хоча, а як мати відреагувала б на розбиту цінність? Звичайно ж, не погладила б по голові.
Настав час готувати вечерю. Накрила на стіл, поставила тарілки, серветки. Роман прийшов ближче опівночі.
Прийшов і мовчки стояв у дверях. А мати до нього. Переживала, що його так довго нема. Вже хвилюватись почала. Відправила мити руки, а потім за стіл. Приготувала його улюблену страву. Хлопчик не розумів, що відбувається, але слухняно пішов. Спершу на кухню, а мати в кімнаті накрила.
Роман зайшов до кімнати. А там було особливо чисто і красиво. Він акуратно сів за стіл. Мама розмовляла з ним спокійно та ласкаво. Він уже не пам’ятав, коли таке було.
А він сидів схиливши голову. Мати поцікавилася, що не так. Ну, Роман і признався, що він розбив вазу. Мама зовсім не засмутилася.
І тут уже розплакався син. Мама підійшла до нього, обійняла і теж почала плакати.
Коли син заспокоївся, то мати почала вибачатися. Вона вибачалася за свої верески. Пояснила, що їй непросто. Вона помічає, як виглядають його однокласники, а як він. А вона на роботі сильно втомлюється. Пообіцяла, що більше ніколи не ображатиме.
Вечеря пройшла в тиші. Потім пішли спати. З ранку будити сина не треба було. Він сам прокинувся. І вперше за довгий час мама, проводжаючи до школи, поцілувала щоку.
Коли повернулася з роботи, то дуже здивувалася: підлога була вимита, а на плиті чекали мої улюблені деруни.
З того моменту розмови про школу та успішність стали забороненими. Якщо їй було неприємно ходити до школи, то як він почував себе? А згодом син сам сказав, що вирішив іти до десятого класу. Мама перевірила його щоденник, а там не було жодної поганої оцінки.
Але найбільше запам’ятався інший день. Вони повечеряли. Іванка розклала всі рахунки, а син сів поруч і пообіцяв допомогти порахувати. Через годину він поклав голову їй на плече. Іванці було навіть лячно поворухнутися. Поки Роман був маленьким, то часто сидів поруч, клав голову навколішки і засинав. І тут вона зрозуміла, що її син “повернувся”.
Фото ілюстративне
