В день знайомства з Любою я прокинулась дуже рано. Приготувала свою фірмову страву, декілька салатиків. Накрутила рулетиків до чаю. Навіть час був привести себе в порядок. Дуже мені хотілося сподобатися майбутній невістці. Дмитро того дня сам двері не відчиняв. Він подзвонив, а я щаслива помчала відчиняти. Люба тримала букет троянд, а син корзину з фруктами.
Подруги мої ось уже дев’ять років крутять пальцем на голові, коли я невістка, дружину свого сина, називаю дочкою. Тут же хоч одна із подруг видасть.
– Таня, ну що ти таке кажеш? Яка донька? Вона ж чужа дитина. Та й усе, що ти розповідаєш, неправда. Не може бути таких стосунків між свекрухою та невісткою. Ти нам точно щось не договорюєш.
І так щоразу, коли я щось добре розповідаю. Хоча, що дивуватися. Люди все ж звикли, що невістка і свекруха гризуться, як кіт із собакою, а тут на тобі — виняток із правил. Я на подруг не ображаюся, та й на інших людей теж. Мені їх шкода, шкода, що не дійшли такого рівня свідомості, щоб розуміти, що життя молодих – це життя молодих.
Дмитро, мій син, йому було 26 років, коли він одружився з Любою. Дівчина мені одразу сподобалася. Дуже скромна, охайна, до мене на ви, з повагою. Коли прийшла до мене в гості, навіть питала, чи мені допомогти накрити на стіл. Таких дівчат нечасто зустрінеш. Я ще тоді була певна, що вибір сина правильний.
Виховала Дмитра я сама. Чоловік покинув мене з дитиною, коли Дмитро тільки-но пішов до школи. Я нервуватись через зрадника не стала, сконцентрувалася на кар’єрі. Розуміла, що я маю синові купити квартиру, допомогти з облаштуванням. А інакше навіщо я його приводила на світ?
Дмитро пішов навчатися в університет, як я йому придбала двокімнатну квартиру. Сама ж тоді поклеїла шпалери, вибрала меблі, навіть посуд і постіль купила на свій смак. І доки син був неодруженим, квартиру ми здавали в оренду. Після весілля молоді одразу переїхали туди жити.
Так, Люба буквально дуже швидко стала робити новий ремонт на свій смак, купила новий посуд, постіль. Інша свекруха вже бурю учинила б. Мовляв, ти маєш жити так, як мені подобається. А я ні, навпаки, зраділа, що Любочка така господиня. Має право все робити так, як їй подобається. Тепер вона там господиня, не я. Та й для мене щастя сина найважливіше. Він дружину дуже любить. І мені Люба, як дочка.
Ми часто з нею зідзвонюємось, разом ходимо на шопінг, якось навіть разом їздили в подорож. І так, у нас чудові стосунки. У мене є двоє онуків – два хлопчики. Розумні, виховані дітлахи, всі у маму, всі у Віру. Взагалі, я вважаю, що настав час вже давно всім свекрухам усвідомити, що не варто влазити в життя дітей. Якщо син зробив вибір – нехай такий він і буде.
Це його життя, його вибір. Мати має змиритися. Тоді й конфліктів не буде. Може, навіть менше розлучень стане.
Погоджуєтесь зі мною.
Фото ілюстративне
