В дорогому одязі, нафарбована, як на виставку, а цей шлейф парфумів. Так, він розумів що не спроста це все. Його друзі, ще на початку цього роману казали: “Ех, Андрію, Андрію, не надовго у вас все це. Ти тільки глянь, яка вона краля”. Тоді Андрій не хотів їм вірити. Думав – заздрять, що має таку красуню

– Матусенько, ти куди?

– Їду на деякий час до тітки Інни. За вами тато пригляне.

– Ми хочемо з тобою, – просилися дівчатка.

– Не сьогодні, мої маленькі, не сьогодні…

Андрій чув цю розмову. Йому було важко. Щоразу, як тільки Наталя їхала до сестри, він відчував, як вона віддаляться від нього.

В дорогому одязі, нафарбована, як на виставку, а цей шлейф парфумів. Так, він розумів що не спроста це все. Його друзі, ще на початку цього роману казали: “Ех, Андрію, Андрію, не надовго у вас все це. Ти тільки глянь, яка вона краля, а ще й до того ж, на стільки років молодша за тебе”.

Тоді Андрій не хотів їм вірити. Думав – заздрять, що має таку красуню.

Ні, він не був безхарактерний, як зараз модно говорити. Просто Андрій був дуже добрим, роботящим. Він не хотів скандалів, тим більше діти поруч, і вони все розуміють. Так і жили.

Коли Наталя повернулася, Андрій побачив в її очах неймовірне щастя. Вона пройшла на кухню і попросила присісти за столом.

– Андрію, не можу більше так. Я думала ти сам все зрозумієш і вирішиш розлучитися, але ж ні. Тому скажу прямо: у мене вже давно є інший чоловік, з яким мені добре, і я йду від тебе.

– А як же діти? Їх ти також залишаєш?

– Ні, я завжди буду допомагати їм, ти ж знаєш, як я їх люблю. Так, я не можу забрати донечок до себе, адже у Валерія дома живе його дочка, і всі разом ми не уживемось. Але я обіцяю, що буду допомагати фінансово, та й приїжджати буду по можливості. У мого Валерія великий бізнес, тому не хвилюйся, все буде добре.

– Так, добре. Все буде добре, – прошепотів Андрій.

Минув час. Дівчатка змирились, що мами немає поруч. Так, вона, як і обіцяла, приїжджала, але ці зустрічі були холодними. Вона привозила хороший, дорогий одяг, солодощі і прикраси, та дівчаткам була потрібна любов і підтримка.

Андрій, як міг, підтримував дівчаток. Приділяв їм багато часу, щоб дівчатка не були обділені увагою, турботою та любов’ю.

За ці роки він так і залишився один, хоча й були жінки, та жодній він не міг довірити своїх дівчат. Перш та все він був батьком.Справжнім батьком, яких дуже мало.

Передрук без посилання на ibilingua заборонений!

Фото ілюстративне – swjournal

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook

You cannot copy content of this page