fbpx

В дитинстві і підлітковому віці мені завжди доводилося доношувати одяг сестри, старшої на чотири роки, бо мама виховувала нас сама. Мені було прикро, що жодного разу не купили щось особисто для мене: ані сукні, ані штанів чи футболки. І ось я почала заробляти. Важко, але платять непогано. І ось вже цього місяця я купила собі багато одягу і нові брендові кросівки, а мама образилася, що я не накрила стіл з першої зарплати

В дитинстві і підлітковому віці мені завжди доводилося доношувати одяг сестри, бо мама виховувала нас сама. Батько пішов з сім’ї, коли ми були ще маленькими, я його навіть вже майже не пам’ятаю. Він поїхав жити в інше місто і нам тільки іноді надсилав гроші, а сам ніколи не приїжджав.

Звичайно, мамі самій було важко заробляти, і тому мені доводилося весь час доношувати одяг сестри, вона старша за мене на чотири роки.

У молодших класах я якось не помічала цього, хоча іноді й хотілося, щоб саме мені купили нову сукенку , особливо, коли у подруг з’являлися нові речі. Я ж здебільшого носила одяг сестри, який на той час вже вийшов з моди.

Але мама тоді вважала, та й зараз теж говорить, що одяг – не головне, головне здобути освіту і бути хорошою людиною. Наче одяг буде цьому на заваді!

Зараз я вже закінчила технікум. І те, як я одягнена, зачіпає моє самолюбство. Нещодавно ще у сестри народилася дитина, знову їй допомога потрібніша, мені. І я вирішила йти працювати, і знайшла непогану роботу!

Мене взяли баристою в популярне в місті кафе, зарплата хороша. Робота важка, цілий день на ногах, але я задоволена, що почала сама заробляти. Економила, я, як могла, на роботу і з роботи ходила пішки, а це більше двох кілометрів в одну сторону, обідала на роботі.

І ось вже цього місяця я купила собі багато одягу і нові брендові кросівки. Купила подарунок маленькому племіннику і щаслива мчала додому похвалитися мамі, що я вже сама на себе заробила.  Але мама мій захват не розділила, сказала, що я егоїстка, раз накупила речей тільки собі. Але ж у сестри є чоловік, а мені хто допоможе, я ж ні в кого нічого не прошу!

А мама говорить: могла б хоч стіл нам скромний накрити з першої зарплати, стейки, тортик і все таке.

Цілий вечір я проплакала, вже немає такої радості від моїх покупок. Сиджу і думаю: напевне, мама права. Я могла купити щось і мамі, і сестрі, або хоча б принести м’яса і торт, разом попити чай і відсвяткувати мою першу зарплату…

Автор: Ганна

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page