iBilingua

Доброго дня, дорогі читачі! Пишу вперше свою історію, тому якщо що, вибачайте.

Розповім коротко про себе.

Я з дитячого будинку. Батьків я ніколи не бачила. Один раз до мене приїжджала бабуся, але як я зрозуміла, вона не мала можливості забрати мене до себе. Вона просила її вибачити і поїхала, поїхала назавжди.

Наскільки мені відомо, мама привела мене на світ дуже рано, більше я нічого не знаю.

Я вже давно заміжня, і відпустила цю ситуацію, хоча раніше дуже хотіла подивитися в очі людині, яка подарувала мені життя.

У нас з чоловіком двоє діточок. Живемо ми в квартирі свекрухи. Тут і я прописана і наші діти.

Я хочу подякувати своїй мамі, так, я називаю її не інакше, як мама. Вона справді полюбила мене, як рідну дитину і дала ту любов, яку я ніколи не відчувала.

Чоловік в мене дуже хороший, а діти розумні та виховані.

Мама насправді нам дуже допомогла з дітьми. Як тільки в мене закінчилася декретна відпустка я вийшла на роботу, а бабуся доглядала нам дітей.

Квартира в нас чотирикімнатна, тому місця хватало всім.

У чоловіка є також молодший брат. Коли ми одружувалися, Петро був в армії, а після він з другом поїхав на заробітки в Польщу.

Власне там він і познайомився зі Світланою, з якою і захотів створити сім’ю.

Світлана мала свою двокімнатну квартиру, і на диво вона знаходилася не далеко від нас.

Стали ми проживати по сусідству.

На даний час у Петра троє дітей. Оленці 9 років, Марку 7, і наймолодшій Соломійці лише три рочки.

Я не знаю чому свекруха так вирішила, але майже кожного вечора до нас на вечерю приходить вся сім’я Петра.

Погодьтеся, це велика кількість людей.

Так, свекруха сама старається готувати, бо ми з чоловіком допізна на роботі, але мене і це не тішить.

Річ у тім, що мама готує вечерю з продуктів, які купили ми.

Зараз все не дешеве, і ми всі можемо за один вечір з’їсти те, що могло б бути для нас на два, а то й три дні.

Я купую полуницю, черешню чи малинку своїм дітям, бо хочу щоб вони вітамінів поїли і були здорові, але все це ділиться і на дітей Петра, ще й його дружина “дзьобає”.

Вони нічого не купують, коли до нас йдуть. Одного разу в хаті хліба не було, так свекруха їм зателефонувала, щоб по дорозі купили.

Вони принесли буханку, а коли вже йшли додому, мама всунула Петру в кишеню сто гривень, а той зробив вигляд, ніби так і має бути.

Я вирішила не мовчати і запитала свекруху, чому вона так поводиться, а вона мені зізналася, що відчуває провину, що нам вона дала дах над головою і виняньчила нам дітей, а Петро живе в дружини і їх дітей вона вже немає сили доглядати. Ось і почувається вона перед Петром в боргу.

Читайте також: Одного дня Володя прийшов до нас і попросив віддати йому всі гроші, які ми збирали вже довгий час. Я йому пояснила, що це на весілля. Та син наголосив, що вони з Катею не планують нічого серйозного. За ті гроші Володя зробив освідчення “в небі” – на повітряній кулі і купив нареченій каблучку з діамантом. І все б нічого, та за деякий час син сказав, що все таки вони і весілля надумали робити, бо Катя хоче білу сукню і фату

Зараз такий важкий час, і я не розумію, як маю пояснити мамі, що це не нормально, що продукти дорожчають з кожним днем і що годувати чужу сім’ю я не маю бажання.

Ми коли і йдемо в гості до Петра, то купуємо щось, з пустими руками ніхто не йде. І то, я такими візитами не зловживаю.

Вчора приходжу з роботи, а мама цілу стільницю вареників наліпила.

– Накривай на стіл, Наталю, скоро наші прийдуть.

Ось такі справи…

Автор -Наталя У

Передрук заборонено!

Фото ілюстративне спеціально для ibilingua