Мені так соромно через той подарунок для свекрухи. Цей день я не забуду ніколи, хоча минуло вже два роки У мене чудові стосунки з моєю свекрухою Марією Петрівною.
Я трохи хвилювалася перед першою зустріччю з нею. Я кохала її сина Святослава і прагнула також порозумітися з майбутньою свекрухою.
Я хвилювалася, що вона з тих людей, хто втручається в усе і керує чужим життям. Але побоювання були марними. Ми знайшли спільну мову з першого погляду. Ми часто телефонували одна одній, ходили в гості, ходили разом на каву.
Тому я дуже спантеличена подією, яка сталася два роки тому. Ми отримали запрошення на святкування дня народження Марії Петрівни, і я думала, який подарунок їй подарувати. Проте нічого розумного й оригінального придумати не вдалося.
У мене залишилося всього кілька днів, щоб вирішити це питання.
Якраз в той момент я вирішила зробити генеральне прибирання, в тому числі і в шафі перебрати речі. Раптом у задній частині купе я натрапила на зелений халат і таких же кольорових тапочок із квітами.
Раніше я отримала їх на день народження або, як подарунок від святого Миколая. У мене велика сім’я, і я не могла згадати, хто саме їх мені подарував.
Це був гарний подарунок, але мені не дуже подобався зелений колір і сам фасон. Тож я закинула його подалі з очей. Речі були не ношені, красиві і ще з етикетками, я вирішила передарувати їх своїй свекрусі.
У мене також були приготовлені для неї гарні парфуми. Я вірила, що їй все сподобається.
На святкування прибула практично вся родина Святослава, включно з молодшою сестрою Соломією. Святкування минуло добре, і всі гарно провели час.
Але все було гаразд, поки іменинниця не почала розпаковувати при всіх подарунки. Не знаю що їй таке в голову прийшло. Мій подарунок свекруха вирішила відкрити самим останнім.
Вона ще глянула так мило на мене і усміхнулася. Я ж усміхнулась їй у відповідь. Марія Петрівна розгорнула його й дістала халат і тапочки. Її очі засвітилися, і вона подякувала мені. В той момент до неї підійшла Соломія.
– Василино, це що, мій подарунок? Я подарувала тобі цей халат з тапочками ще два роки тому! – сказала сестра чоловіка закотивши спантеличено очі, після чого почала себе ще більше накручувати. Треба сказати, що я в цю мить не могла промовити і слова!
– Це повний провал! Як я могла забути, що цей набір мені подарувала сестра чоловіка!, – прошепотіла я. Я стояла перед свекрухою червона як буряк. Заглянувши їй в очі, я побачила, розгубленість. Всі ж інші гості ледь стримувалися, щоб не розсміятися.
Я вийшла з кімнати і зачинилася у ванній. Святослав стукав до мене марно. Я плакала, мені було дуже соромно. Тоді до мене постукала сама Марія Петрівна.
– Василинко, впусти мене, будь ласка, – покликала вона мене. Я вагалася, але нарешті відкрила.
– Марія Петрівна, вибачте мене. Я не знаю, що сказати, – я схлипнула.
– Ти даремно хвилюєшся. Я не серджусь ти мені дуже подобаєшся. Я щаслива, що Святослав обрав саме тебе, – заявила вона. Її слова зігріли моє серце. Я обняла її і подякувала за все.
Ми повернулися до кімнати, і Соломія підійшла до мене. Вона вибачилася, що сказала все це в слух, а не мені наодинці. Святослав також прийшов мене втішити.
– Я ніколи не забуду цей день народження. Я все рівно почуваюсь ніяково, – сказала я йому.
– Я знаю, все буде добре, люба, – заспокоїв мене чоловік.
Зрештою все склалося добре, і я повинна сказати, що мої стосунки зі свекрухою не зіпсувалися жодним чином, незважаючи на це збентеження. І іноді жартома згадуємо це день народження.
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
Недавні записи
- Я як дізналася, що той, ніби як зять, перетягнув мою сусідку Марту і її дочку в своє “коло”, ледь зі стільця не впала. Це ж як таке може бути, вони ж хрещені в нашій церкві? В мене ще було бажання Марті очі відкрити на того Марка в перші дні знайомства з Анною, але думаю, чого буду пхатися в чужу сім’ю. Тепер про це дуже шкодую. Можна ж було їх від цього вберегти. А тепер, хто його знає, чим все закінчиться
- За гроші, які мама висилала з Польщі, ми поробили все що можна було. В нас не хата, а лялечка. Мама останній раз як приїжджала, то рідний дім не впізнала. Ми і бруківку постелили і дах замінили, всюди ремонти сучасні, а на вулиці працював ландшафтний дизайнер. І я і брат вже працюємо, тому кожного разу просимо маму залишитися в Україні і відпочити нарешті від тих заробіток. Але та ні в яку. Все їй щось бракує. Тепер проблему в брату вона найшла. Хоча це смішно
- Вчора нас з сім’єю вперше за три роки покликала до себе в гості сестра. Накрила стіл із різних закусок, а це і канапки з червоною рибою, різні сири і ковбаски. Чоловік шашлик приготував на мангалі. Я трохи поїла а потім питаю: “Олеся, а щось і гарячих страв буде?” На що у відповідь почула: “Все що на столі, більше нічого”. Додому я їхала сильно засмучена, адже так жити не можна. Моя сестра вже не молода дівчина, а елементарно навіть гостей приймати не вміє
- Каті було шістнадцять, як ми дізналися, що вона чекає дитину. Звісно, було важко сприйняти цей факт, але нічого вже не зміниш. Батько дитини Денис, така ж дитина, як і наша Катя. Він відразу ж дав зрозуміти, що батьківство не його тема. Я зв’язалася з його батьками, і на приємний подив вони пішли на контакт. Але все це було до пори до часу. Лише на останньому місяці ми дізналися їх справжнє лице
- Вчора моїй подрузі сімдесят років виповнилося. Я знала, що Марія трошки безпорадна, щодо готування, тому заздалегідь її попередила, що моїм подарунком для неї, буде гарно накритий стіл. Завдяки допомозі дочки, стіл ми накрили шикарний. Гостей було немало-небагато – 11 осіб. Гаряче Марія сама приготувала, і дуже смачне. Та здивувало мене інше. Її брати, ніби ніколи нічого в тому житті не їли. Додому я йшла сама не своя