Мені так соромно через той подарунок для свекрухи. Цей день я не забуду ніколи, хоча минуло вже два роки У мене чудові стосунки з моєю свекрухою Марією Петрівною.
Я трохи хвилювалася перед першою зустріччю з нею. Я кохала її сина Святослава і прагнула також порозумітися з майбутньою свекрухою.
Я хвилювалася, що вона з тих людей, хто втручається в усе і керує чужим життям. Але побоювання були марними. Ми знайшли спільну мову з першого погляду. Ми часто телефонували одна одній, ходили в гості, ходили разом на каву.
Тому я дуже спантеличена подією, яка сталася два роки тому. Ми отримали запрошення на святкування дня народження Марії Петрівни, і я думала, який подарунок їй подарувати. Проте нічого розумного й оригінального придумати не вдалося.
У мене залишилося всього кілька днів, щоб вирішити це питання.
Якраз в той момент я вирішила зробити генеральне прибирання, в тому числі і в шафі перебрати речі. Раптом у задній частині купе я натрапила на зелений халат і таких же кольорових тапочок із квітами.
Раніше я отримала їх на день народження або, як подарунок від святого Миколая. У мене велика сім’я, і я не могла згадати, хто саме їх мені подарував.
Це був гарний подарунок, але мені не дуже подобався зелений колір і сам фасон. Тож я закинула його подалі з очей. Речі були не ношені, красиві і ще з етикетками, я вирішила передарувати їх своїй свекрусі.
У мене також були приготовлені для неї гарні парфуми. Я вірила, що їй все сподобається.
На святкування прибула практично вся родина Святослава, включно з молодшою сестрою Соломією. Святкування минуло добре, і всі гарно провели час.
Але все було гаразд, поки іменинниця не почала розпаковувати при всіх подарунки. Не знаю що їй таке в голову прийшло. Мій подарунок свекруха вирішила відкрити самим останнім.
Вона ще глянула так мило на мене і усміхнулася. Я ж усміхнулась їй у відповідь. Марія Петрівна розгорнула його й дістала халат і тапочки. Її очі засвітилися, і вона подякувала мені. В той момент до неї підійшла Соломія.
– Василино, це що, мій подарунок? Я подарувала тобі цей халат з тапочками ще два роки тому! – сказала сестра чоловіка закотивши спантеличено очі, після чого почала себе ще більше накручувати. Треба сказати, що я в цю мить не могла промовити і слова!
– Це повний провал! Як я могла забути, що цей набір мені подарувала сестра чоловіка!, – прошепотіла я. Я стояла перед свекрухою червона як буряк. Заглянувши їй в очі, я побачила, розгубленість. Всі ж інші гості ледь стримувалися, щоб не розсміятися.
Я вийшла з кімнати і зачинилася у ванній. Святослав стукав до мене марно. Я плакала, мені було дуже соромно. Тоді до мене постукала сама Марія Петрівна.
– Василинко, впусти мене, будь ласка, – покликала вона мене. Я вагалася, але нарешті відкрила.
– Марія Петрівна, вибачте мене. Я не знаю, що сказати, – я схлипнула.
– Ти даремно хвилюєшся. Я не серджусь ти мені дуже подобаєшся. Я щаслива, що Святослав обрав саме тебе, – заявила вона. Її слова зігріли моє серце. Я обняла її і подякувала за все.
Ми повернулися до кімнати, і Соломія підійшла до мене. Вона вибачилася, що сказала все це в слух, а не мені наодинці. Святослав також прийшов мене втішити.
– Я ніколи не забуду цей день народження. Я все рівно почуваюсь ніяково, – сказала я йому.
– Я знаю, все буде добре, люба, – заспокоїв мене чоловік.
Зрештою все склалося добре, і я повинна сказати, що мої стосунки зі свекрухою не зіпсувалися жодним чином, незважаючи на це збентеження. І іноді жартома згадуємо це день народження.
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua